Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Дикі банани 📚 - Українською

Читати книгу - "Дикі банани"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дикі банани" автора Аркадій Фідлер. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 62
Перейти на сторінку:
як мотор в автомобілі, коли натиснути стартер! — пояснив Данг, гордий з вдалого порівняння, і швидко відібрав у мене роги, щоб, бува, нічого не трапилося.

Друг Данга неспокійно крутився біля багаття. Ми весь вечір розмовляли тільки про звичаї мео, Данг був у центрі уваги, і це страшенно непокоїло таї. Хон заздрив другові. Кінець кінцем він не витримав і зауважив, що у таї також є цікаві шлюбні звичаї: наприклад, «роблення зятя».

— Знаю, знаю! — сказав я.

Тоді Хон назвав хан куонг — любовний конкурс.

— Еге-гей! Теж знаю! Бачив його! — я мусив трохи вгамувати запал хлопця.

Хон, значно молодший од Данга — він не мав ще й тридцяти років — був до смішного честолюбний. Він страшенно розпалився. Його завжди приємне обличчя комічно нахмурилося, коли він намагався пригадати цікаві події, щоб здивувати й засліпити нас. Раптом погляд хлопця зупинився на печері, і він радісно вигукнув:

— А що ви знаєте про наші гроти кохання?

— Небагато, — признався я. — Майже нічого. А ви їх знаєте?

— Чи знаю я? — очі його заблищали. — Адже я сам брав участь в обряді у гроті кохання.

— І було там щось цікаве?

— Ще б пак! — Хон обхопив обома руками голову, його очі світилися від задоволення.

Мені здавалося, що ми були трохи напідпитку, тому у нас виник веселий, задерикуватий настрій.

— Справжній брехун! — підбурював я Хона начеб' то серйозно і тому дивився на нього недовірливо. — Бреше, аж пил іде!

— Клянуся, присягаюся! Я був там! — запевняв нас Хон.

Я знав, що між Чорною і Червоною річками, отже, паралельно до нашого шляху Хоа Бін — Сонля — Лаї Чау громадилися найбільші в цих краях страшенно заплутані гори, а серед них траплялися неприступні долини. Вони були майже недосяжні для зовнішніх впливів. Там у білих таї зберігалися повір’я і звичаї — можна сміливо сказати — тисячолітньої давності. Існував ще культ духа землі, найстаршого і найвищого божества на Далекому Сході. Це був батько і начальник інших духів. Під його владою були всі творчі можливості, і сидів він у печерах, які славилися своїми чудовими якостями. У гротах, присвячених плодючості і поширенню життя, таї провадили обряди збільшення врожаїв і щастя для людей.

Великої слави набула печера Сам Ле поблизу Нгіа Ло. Щороку в ‘березні чи в квітні певного дня сюди з багатьох сіл сходиться молодь на так зване Свято весни. Це були або знайомі між собою хлопці та дівчата, або ті, що прагнули тут, у святому гроті, знайти обранця чи обраницю свого серця.

Сиділи вони у тому гроті іноді протягом дня і ночі. Залишали його просвітленими, виходили, тримаючись за руки, переконані, що знайшли своє щастя. Люди так вірили у надприродну міць гроту, що блаженство їхніх сердець тривало досить довго, а якщо життя припиняло це щастя, то молодь не втрачала надії: наступне Свято весни знову запрошувало на богобоязливу урочистість.

— А тепер, — запитав я, — люди ще ходять до грота кохання?

— Я чув, що вже ні, — відповів Хон.

Ми слухали розповідь таї з великим хвилюванням.

Тим часом Данг почав готуватися курити опіум. Він вийняв з в’юків люльки, завдовжки дві третини ліктя, з округлим маленьким отвором, і запалив біля себе оливкову лампочку. Потім ліг на бік. То, очевидно, була класична поза для даного ритуалу. Після цього мео вмочив тоненьку гілку в густу темно-бронзову рідину, яку він зберігав у невеличкій пляшечці, і припалив її над полум’ям. Коли опіум на кінці гілки почав тихенько шкварчати й виділяти голубуватий димок, Данг приклав кінець гілки до люльки і втягнув дим.

— Ви курили опіум? — спитав мене мео.

— Ні.

— Шкода. Жінки й опіум це, мабуть, найбільша насолода! — проголосив він сентенційно.

— Але мені казали, що той, хто надто любить опіум, той менш здатний кохати жінок.

— Хто надто любить опіум, так, це правда! Але — що таке «надто»? В усякому разі у нас всі чоловіки курять опіум, і це вважається ознакою мужності так само, як гра на флейті. Куріння опіуму, — запалювався далі добрий Данг, — лікує хворих майже від усіх хвороб, а здоровим збільшує сили і повертає молодість. Чого ж бажати ще? Адже третьої можливості немає!.. Спробуйте разок!

Данг знову припалив собі краплинку опіуму й затягнувся. Коли він випустив дим, я відчув нудотний, неприємний запах.

— Що? — добродушно здивувався мео, побачивши вираз мого обличчя. — Не подобається?

— Як смажене лайно буйвола з холерою! — зауважив я.

— Доберете смаку тільки тоді, коли закурите самі! — спокусливо запевняв Данг.

— Гаразд! Приготуйте для мене люльку! — попросив я.

Данг подав мені люльку. Я втягнув дим. Звичайно, я сподівався негайно ж побачити чарівні видіння, але, до біса, не сподівався того, що відразу настало: смак і запах були такі огидні, що я не витримав. Це була третя можливість, якої не передбачав Данг: здорова людина закурила і стала хворою.

Було вже пізно, доводилося думати про сон. Данг і Хон вирішили по черзі пильнувати коло багаття.

Мені як гостеві дозволили спати безперервно. І тільки-но я впав на постіль, як одразу заснув.

На світанку мене розбудив дивний гомін. У напівсні мені здалося, що навколо мене зібралася вся Азія і настирливо когось лає. Отямившись, я

1 ... 50 51 52 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дикі банани», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дикі банани"