Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Вибрані твори в двох томах. Том I 📚 - Українською

Читати книгу - "Вибрані твори в двох томах. Том I"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вибрані твори в двох томах. Том I" автора Дмитро Васильович Ткач. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Дитячі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 118
Перейти на сторінку:
ненадовго. Валерикові здалося, що він чує людські голоси і що долинають вони з самої глибини землі. А може, ті голоси народжувалися тільки в його запаленому, притупленому вибухами мозку.

Ледь ворухнувши головою, він прислухався.

Ні, таки справді то — людський гамір, крики. І серед криків — постріли, брязкіт зброї.

«Це німці пішли в атаку, — подумав Валерик. — Але чи лишилося в нас кому зустріти їх?.. Може, вже немає серед живих ні Івана Петруненка, ні Аркадія Журавльова, ні Ібрагімова, ні Даурової, ні комісара Єхлакова?.. І німці ось зараз будуть тут, затопчуть і його ногами і посунуть без будь-якої перешкоди на Севастополь!..»

До Валерика повернулася цілковита свідомість. Тепер він усе чув, розумів, оцінював, але безсилий був зарадити самому собі, вивільнитися з-під землі, якою його придавило. Він застогнав голосно від тягаря, що лежав на ньому, від власної безпорадності. Спробував поворушити плечима, щоб витягти хоч одну руку. Але марно.

Коли б хто нагодився та допоміг!

Але нікого немає й близько. Всі там, на передовій, де лунає людське ревище, де брязкає, викрешуючи іскри, зброя…

Часом йому здавалося, що бій наближається, і тоді він у відчаї мотав головою, скрипів зубами, смикався усім тілом, стогнав протяжно. Лице його змокріло від гарячого поту. Боліла щока. Видно, її розрізало осколком чи гострим камінцем. Але то — дрібниця…

Та ось нарешті йому пощастило висмикнути праву руку.

Тепер — швидше, швидше. Не втрачати жодної секунди!.. Валерик горне долонею землю, скидає з себе каміння. Дедалі легше стає дихати, і він жадібно хапає насичене гаром та густою пилюкою повітря…

Уже й друга рука звільнена. Гарячково працює обома. Як легко дихати!.. Як гарно жити, знати, що ти знову можеш рухатись, бігти, стати поруч з своїми друзями до бою.

Валерик побіг.

Та не зробив він і кількох кроків, як знову впав, спіткнувшись об мертве тіло. Це був моряк. Він лежав на лівому боці, одна рука його заломлена за спину, ніби він ще намагається обіпертися на неї й звестися на ноги, а друга, з затиснутим у задубілих пальцях автоматом, простягнута вперед. Очі відкриті, і в них застигли біль та докір.

Потрібний був якийсь час, щоб Валерик отямився. Він зняв з голови моряка туго натягнуту безкозирку й накрив йому нею лице. Витяг із захололих пальців автомат, відчепив запасний заряджений диск і знову пішов туди, де, за його припущенням, точився бій.

По дорозі йому ще попадались мертві. Він нахилявся над ними, щоб забрати патрони чи диски. «Ці кулі — ваша незавершена помста, — думав він. — Ви вже не зможете, то я за вас…»

Тим часом зрозумів, що той бій, який він чув раніше, уже затих, і тепер лунають тільки окремі постріли. Він навіть зупинився, роздумуючи, куди йти?..

Та раптом почув знайомий голос:

— Вовчику! Сюди, до мене!..

Голос належав Аркадію Журавльову. Моряк висунувся до пояса з окопчика, навколо якого лежала розворушена свіжа земля, і махав Валерикові рукою.

Дим потроху розвіювався, щезав, як туман. Валерик побачив довгий ланцюг кривулястих нерівних окопів, у яких працювали бійці — копали, встановлювали кулемети і міномети, накладали гірки з каміння, втикали гілочки дерев для маскування.

Він поволі підійшов до Журавльова, здивовано запитав:

— Чого це ми тут?.. Адже висоту тримали.

Губи Журавльова зламалися в невеселій посмішці:

— Тримали, та не втримали… Відійшли, як пишуть у газетах, на нові оборонні рубежі… А ти де був?

— Як же це так, відійшли? — все ще не вірив Валерик.

— Як? Дуже просто: одні ногами, другі — ногами й руками, а треті — на череві, — сердито пожартував Журавльов. — Бери лопату та окопуйся.

Журавльов кілька разів кинув землю, але, бачачи, що Валерик не рухається, приголомшений такою звісткою, відставив лопату, тяжко зітхнув:

— Да-а-а, діла наші невеселі.

І раптом знову схопив лопату і з усього розмаху рубонув нею землю.

— А тільки не взяти їм Севастополя!.. У власній крові втопляться, а не візьмуть!.. Ні, ти тільки зрозумій… Ех!.. — І не сказав того, що хотів.

Низько, майже над окопами, несподівано проревів літак. Він не кинув бомб і не прострочив з кулемета, а сипонув листівки. Гойдаючись у повітрі, мов сухе листя, вони осіли на землю. Кілька листівок упало біля Журавльова та Балерина. Аркадій підняв одну:

— Подивимось, що нам Гітлер пише… — І почав читати: — «Севастопольці! Ви мужньо б'єтеся, але вас уже майже не лишилося, а ми щодня одержуємо нові підкріплення. Тому даремно ви проливаєте кров, даремно вмираєте. Німецьке командування пропонує вам скласти зброю і за це збереже вам життя…»

Далі Журавльов не читав. Обличчя його потемніло й пересмикнулося. Він гостро блиснув лютими очима:

— Чуєш, чого захотів, гад?.. Чуєш?..

— Чую…

— Каже: «даремно»! Ні, не даремно! Ми вас тут стільки перемелемо, що вся ваша гадюча Німеччина кривавими слізьми плакатиме… Подумати тільки: він нам пропонує скласти зброю! Ах, паскуда!.. — скреготав зубами Журавльов. — Та ти раніше подумай, як своє власне життя зберегти. Ще на колінах плазуватимеш та пощади проситимеш, не помилую!.. За все оце… за наругу над нашою землею, за всіх убитих і покалічених — не помилую!..

Він пошматував листівку, а потім ще й розрубав її лопатою.

— Я теж їм не прощу, Аркадію, — промовив Валерик. — Ніколи!.. Нізащо!..

Почувся цокіт коліс, зафоркала коняка, — під'їхала польова кухня. Кухар, молоденький білявий солдат у новій і чистій формі, хлоп'ячим голосом вигукнув:

— Обід!.. Швидше підходьте, одержуйте, бо ніколи. Солдати і матроси обступили кухню, підставляючи котелки, алюмінієві миски і навіть каски, в кого не було

1 ... 49 50 51 ... 118
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори в двох томах. Том I», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибрані твори в двох томах. Том I"