Читати книгу - "Ґарґантюа і Пантаґрюель"

class="book">А про ходячі пранці та подагриків шкода й мови! Скільки разів ми бачили цих нещасників після старанних розтирань і щедрих змащень! Обличчя у них блищать, мов ті колодки на салницях, зуби дзвонять, ніби клавіші органу чи спінету, коли на них грають, а з рота бризкає піна, як у зацькованого вепра. І що ж вони тоді роблять? Уся їхня втіха — почути кілька сторінок із цієї книги, і як же вони клянуть усіх чортів на світі, коли у той час, поки їх тримають у сінях, лектура їм не допомагає, достоту як породіллям, коли тим читають житіє святої Маргарита.

По-вашому, це жарти? Знайдіть будь-якими язиками, з будь-якої дисципліни чи науки книгу, наділену такими самими чеснотами, особливостями і прерогативами, і я куплю вам півпінти утрібки. Але дзуськи, панове, дзуськи! Пари їй не знайти, вона незрівнянна й унікальна. За таке своє переконання я ладен піти на кострище і вище. А хто піде мені навсупір, той злобитель, зводитель, з'їдитель і змилитель.

Щоправда, деякі твори високого ґатунку, як-от Феспент, Роланд Несамовитий, Роберт-Диявол, Ф'єрабрас, Ґійом Небоюн, Гюон Бордоський, Мандевіль і Матабрюна, хоть і мають таємну магію, але поступаються тій книзі, про яку тут мовиться. Люди добре знають, скільки вигоди й користи дає Ґарґантюйський Літопис: адже за два роки друкарі продали його більше, ніж продали Біблій за дев'ять років.

І ось вам на потіху, я, ваш покірник, пропоную другу книгу в такім самім дусі, хіба що достеменнішу і правдомовнішу, ніж перша. Тільки не думайте (якщо тільки не хочете ошукатися самі), що я міркую в ній про все так, як жиди міркують про Закон. Я родився не на тій планиді, я брехнею не вибріхуюся і не кажу тієї правди, яка щербатенька. Я трактую як ті протобестії, чи то пак протонотарії[123], про любовних страстотерпців і про закоханих великомучеників. Quod vidimus testamur.[124]

Я розповідаю про страшні походи да ходи Пантаґрюелеві: я ж бо служив у нього від молоду аж до теперішніх часів, а нині він пустив мене до мого пастушого краю провідати батьків.

Отож, завершуючи цей вступ, скажу вам так: хай чорти усього їхнього чортячого кодла заберуть моє тіло і душу, кишки і хляки, якщо я бодай малесеньку брехеньку складу в цій усій історії. І хай і вас палить антонів вогонь, хай вас причина кидає, хай вас родимець поб'є, хай від виразок ви скривієте на ногу, хай вас бігачка-кривавиця замучить, хай вас поглине, як Содом і Гоморру, сірка, вогонь і морська хлань, якщо ви свято не повірите тому, про що я оповім у цьому Літописові!

Розділ І
Про походження і стародавність роду Пантаґрюелевого

Не завадить і не зашкодить, тим паче на дозвіллі, нагадати вам, звідкіля пішло коліно та коріння нашого доброго Пантаґрюеля, адже я бачу, що всі добрі історіографи саме так і зладили свої літописи, і не лише араби, варвари та латиняни, а й греки та погани, ці одвічні бражники.

Гідне уваги, що на зорі світу (маю на увазі давню давнину, себто понад сорок сорока ночей тому, як узяти систему старожитніх друїдів), уже потому як напав Каїн на брата свого Авеля та й убив його, земля, впоєна пролитою кров'ю сього праведника, уродила всякого зела з насінням, яке тільки в її лоні росте, а найбільше дерену, вона уродила його так щедро, що на вічну пам'ять це ім'я за цим роком і лишилося: рік рясного дерену, бо три ягоди тягли на цілий буасо.

Того року з'явилися календи у грецьких молитовниках, у місяці марці не стало Великого говіння, а перша половина серпня припала на травень. На жовтень чи то на вересень (коби тут не поблудити, от чого я дуже боюся) випав такий тиждень, охрещений в анналах тричетверговим (бо на тиждень буває тоді три четверга через високосну аномалію), коли сонце, ніби кутернога, поточилося трохи ліворуч, а місяць міняв свої оберти більше ніж на п'ять туаз, і коли ходив ходором — це бачили всі — нерухомий небосхил, і то так здорово, що середня Плеяда покинула своїх сопутців, шатнувшись до лінії рівноденника, а зірка на ім'я Колос покинула Діву, чалячись до Терезів; то все це були такі грізні явища і для тями горішки такі тверді, що астрологи не здолали їх розгризти, а були вони ще й які зубаті, якщо зубами доп'ялися аж туди!

Аби ви знали: люди наминали цей дерен залюбки, бо виглядав він ласо і дуже смакував; але достоту як Ной, цей святий муж (ось кому ми завдячуємо посадженою лозою, що з неї походить отой божественний, чудовий, нектароподібний, небесний, розвесельний і убожений трунок, іменований брагою), хильнув зайвого, не здогадуючись, який міцний і який хмільний той напій; так само і тодішні чоловіки та жінки допалися до цих гарних і буйних ягід.

Отут-то їх і спіткали численні лиха: їх пообкидало страшними пухлинами, та ще й у різних місцях. Живіт обдимало, аж наче то був уже й не живіт, а здоровецька бута, а на ній напис: Ventrem omnipotentem[125]; то були люди славні, все кумедники веселі, і від цієї породи й родилися святий Барило і Карнавальник.

Ув інших пухли плечі, отож цих горбанів охрестили монтиферами, себто несугорами; вони ще не вивелися й досі серед обох статей різних верств, і з цієї породи пішов Езоп, про чудові діяння і влучні вислови якого ви можете прочитати у книзі.

У ще інших так виганявся і довжився прутень, що його називали пахарем матінки землі, й зрештою вибехувався страх який довжелецький, велетенський, тужавий, товстенний і на додаток ще й зелений-зелений, мов оті античні стояни, отож його оперізували пасом, обмотуючи плоть п'ять-шість разів; а при здибленні за вітру в корму, було таке враження, ніби