Читати книгу - "З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни, Віталій Масловський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Бойова група Баєрсдорфа», яку негайно сформували в дивізії, складалася з двох батальйонів піхоти, підрозділу розвідки (120 вояків). Кожний батальйон мав взвод саперів. Опріч цього до групи був приданий дивізіон польової артилерії. Трьома ешелонами групу негайно перекинули в район Любачів — Білограй — Томашів — Замостя — Тарногород — Чесанів.
«Ситуація, — продовжує Гунчак, — ускладнювалась українсько-польським суперництвом (йдеться тут про так звану «українсько-польську війну», яка в той час досягла вершини — В. М.) щодо території із змішаним населенням, у результаті чого з обох боків траплялися кровопролитні акції. В цій польсько-українській конфронтації радянські партизани, які являли собою багато національний конгломерат СРСР, ставали на бік поляків, ще більше загострюючи тим самим ситуацію. Це до того ж деякою мірою було на руку партизанам, які користувалися підтримкою місцевого населення, переважно одержуючи інформацію розвідувального характеру, дуже важливу для їхньої операції. « 238
Далі Гунчак досить скромно описує «похід» групи галицьких есесівців проти партизанів та польського населення: «Операції групи переважно виглядали як нескінченні марші через території, наводнені партизанами. За винятком декількох незначних сутичок, група переважно йшла слідами партизанів. Лише одного разу вона вступила в бій біля села Хмелик, розташованого між Білограєм і Тарногородом. Партизани, зазнавши значних втрат у живій силі, відступили, проте, очевидно, ці втрати були не настільки важкими, щоб загони не могли діяти надалі. Відступивши зі Хмелика приблизно на 40 кілометрів, наступного дня вони атакували Білограй». 239
От і вся розповідь пана Гунчака про півторамісячну операцію «Бойової групи Баєрсдорфа» проти радянських партизанів. Зате він тутже відзначив, що «недосвідчені рекрути уперше прийняли бойове хрещення». Пан Гунчак, видно, не читав спогади командира дивізії П. П. Вершигори і дослідження польських істориків, де чорним по білому зазначено, що партизани мали великі успіхи і ганяли по лісах «бойову групу» галицьких есесівців як зграю псів.
В підрозділі ж «Операції 4-го і 5-го полків» Гунчак описує акції двох поліцейських полків галицьких есесівців проти радянських партизанів в Галичині. Автор, мов би соромлячись, відзначає, що «5-й добровольчий галицький полк СС» виконував завдання, подібне «бойовій групі Баєрсдорфа». Однак про ці «подібні діяння» також не розповідає. Гунчак обмежується лише такою інформацією: «Очікуючи весняного радянського наступу, завдання полку полягало у встановленні оборони уздовж річки Буг (і ця вся «оборона», поки-що, в глибокому тилу! — В.М.). З воєнної точки зору позиція полку в північно-західному районі України була досить несподіваною. Наприкінці червня полк отримав наказ повернутися в Нойгаммер, де його включили до складу дивізії. Проте полк повернувся в Нойгаммер після того, як дивізія відправилася під Броди». 240
Що ж тоді творив цей полк галицьких есесівців, посланий на боротьбу з радянськими партизанами, так і невідомо. Адже ж він, пане Гунчак, провештався в прифронтових умовах в тилах гітлерівських військ майже п'ять місяців.
Трошки більше уваги приділив Гунчак таким же «акціям» 4-го галицького добровольчого поліцейського полку СС. Полк діяв в районi Золочева — Бродів — Радехова — Зборова. Зокрема, автор скромно, але все же подає коротку згадку про акцію полку проти оборонців польського села Гута-Пеняцька на Бродівщині, в якій було начисто ліквідовано село і все живе в ньому (правда, автор навіть не згадав, що тут було знищено понад 800 польських селян і партизанів — В.М.): «Це трапилося, — пише він, — коли командування дивізії послало 4-й полк на штурм Гути-Пеняцької 23 лютого 1944 року. Атака укріпленого села не вдалася. Українці втратили двох чоловік — Олексу Бобака і Романа Андрійчука, які загинули в бою. 28 лютого полк розпочав атаку вдруге. Цього разу атака була успішною…». Автор не згадує, що двом загиблим воякам були влаштовані пишні похорони, на яких був присутній губернатор дистрикту Галичина, группенфюрер СС Вехтер.
Тут же Гунчак додає:
Уявіть собі, читачу, таке: поліцейський полк есесівців атакував непокірне село, але штурм не вдався. П'ять днів пізніше, урочисто поховавши двох своїх вояків, полк озброєнних до зубів есесівців вдруге штурмує ледве укріплене село, яке захищає група партизанів, і здобуває його. Затим ідилічно відпочиває після благородних трудів, збирає свої лаштунки і відходить. Вслід вступає в те ж село нове, вже німецьке, військо, повністю знищує село, розстрілює в костьолі його жителів… І все це описується автором так, ніби нічого не сталося, ніби і не знищено понад 800 поляків.
Як і шеф штабу 14-ої гренадирської дивізії СС «Галичина» майор В. — Д. Гайке, Т. Гунчак в книжці «В мундирах ворога» відзначає, що під час разгортання своїх позицій під Бродами дивізія мала «повну бойову готовність», складається з 29-го, 30-го та 31 — го полків повного комплекту і різноманітних спеціалізованих військових підрозділів. В ній перебувало: 346 офіцерів, 1131 унтер-офіцер та 13 822 гренадирів, разом — 15 299 вояків. «З організаційного боку, — зазначає Гунчак, — вона була типовою німецькою піхотною дивізією».
Серед тих, хто вийшов із «Бродівського котла», було 1000 чоловік із трьох полків та 1200 вояків польового резервного батальйону, розташованого поза кільцем оточення. Ще кілька сот уцілілих вояків пробивалися з оточення невеликими групами. «В цілому близько 3000 чоловік, які колись вирушили на Східний фронт, повернулись в Нойгаммер», — зауважує Гунчак.
Вже 7 серпня надійшло розпорядження рейхсфюрера СС Гіммлера про те, щоб 14-та гренадирська дивізія СС «Галичина» була відновлена. Основою для відновлення (по суті, нового навчально-резервного полку (8000 чоловік), який перебував у таборах Нойгаммера). Про 4-й і 5-й поліцейські полки та інші поліційні підрозділи, що залишились після катастрофи під Бродами. Ні Гайке, ні Гунчак, ні інші автори більше не згадують. Вони, як бачимо, «щезнули» у величезній масі каральних військ гітлерівської поліційно-військової машини.
Тепер дивізія поповнювалася новобранцями з Галичини, які тікали на Захід разом з гітлерівцями. Джерелом поповнення стали також підрозділи «юнаків-СС» при протиповітряній обороні вермахту, яких Гунчак нараховує приблизно 10 тисяч.
Ще не встигли в Нойгаммері відновити всі структурні частини дивізії, як командування СС видало новий наказ — сформувати посилений батальйон для боротьби із словацькими партизанами. Сформована для цього так звана «Бойова група Вільднера» тілько-но розгорнула бойові дії, як було наказано всій дивізії вирушати на придушення Словацького збройного повстання. Тепер усій дивізії галицьких есесівців довелося виконувати поліцейські акції проти словацьких партизанів і мирного населення.
Тут, у Словаччині, дивізія була підпорядкована команді обергруппенфюрера СС Г. Гефлє. І сусідство тут
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни, Віталій Масловський», після закриття браузера.