Читати книгу - "Лицарі сорока островів, Сергій Лук'яненко"

Шлюпка йшла прямо до найближчого острова. Острівець був симпатичний, хоч і маленький. Зарослий зеленню, з якої виглядали білі стіни замку. З маленьким піщаним пляжем. І десятком хлопчаків, що завмерли на березі.

— Чекають, — прошепотів я собі.

8. СЕРГІЙКО З ЧЕТВЕРТОГО ОСТРОВУ

Ми зупинилися метрів за тридцять від берега. Цього було достатньо, щоб встигнути знову поставити вітрило, якщо хлопці кинуться вплав, намагаючись взяти нас на абордаж. І досить близько, щоби можна було докричатися.

Першим переговори розпочав Том. Встав на кормі («Зухвалий» потихеньку розвернувся боком до острова) і вигукнув традиційне: «Ду ю спік інгліш?»

Пауза була секундною. Потім нам відповіли.

— А парль ен пе англе! Парле-ву франсе?

Переклад не вимагався… Том уже приготувався крикнути ще щось «трохи розуміючим» англійською французам, але його випередив Тимур:

— Гей, а російською ніхто не рубає?

Вперед, до самої води, тут же вискочив щільний темноволосий хлопчина:

- Як це ніхто? Я росіянин!

- Один? - Продовжував переговори Тимур.

- Один! Ви звідки?

— Тридцять шостий острів.

- Ого! Причалюйте!

— Причал удома забули, — посміхнувся Тимур. — Пропонуємо обмін парламентарями — хтось із ваших пливе до нас, а наш — на острів.

Хлопці на березі порадились.

- Добре! Зброї із собою не брати.

- Гаразд.

Тимур глянув на мене. Запитав:

— Кинемо жереб?

- Тім, - підбираючи кожне слово відповів я, - зі зброєю від тебе користі буде більше, ніж від мене.

Інга через плече Тимура зло подивилася на мене, але втручатися не стала. А Януш закивав головою:

- Так Так…

Я мовчки роздягнувся до плавок, глянув на берег. Там теж обрали посланця — того хлопця, який відповів Тому, що розуміє англійську.

Ми стрибнули у воду одночасно. Я розплющив очі ще під водою, побачив похитний овал шлюпки, зелені батоги водоростей, що обплітають неглибоке кам'янисте дно, що промайнула повз зграйку крихітних, плоских рибок. Сонце просвічувало воду до дна, я бачив і острів, що наближається, і гірлянди повітряних бульбашок, там де стрибнув у воду парламентер.

Я виринув майже посередині шлюпки, що розділяла, і острів відстані, поряд з неквапливо хлопцем, що пливе. Миттю зупинилися, підгортаючи руками, щоб залишитися на плаву. Хлопчик був світловолосий, трохи кучерявий, і здавався не надто войовничим. Ми мимоволі посміхнулися. І попливли далі.

Коли я виходив на берег, темноволосий хлопець подав мені руку.

- Сережка. Для них — Серж, та це не вважається.

- Діма.

Він був трохи старший за мене, але розмовляв і тримався, майже як дорослий. Була в ньому якась розсіяна м'якість, якої ніколи не зустрінеш у звичайних хлопчаків, хіба що в закоренілих відмінників… Але на відмінника Сергій тим більше не був