Читати книгу - "Тисяча причин для розлучення, Леся Найденко"

- Ще трохи, і ти мені онуків нафантазуєш, - Єгор насилу стримував сміх. Потягнувся до мене, щоб обійняти, але я відскочила.

Та за таке треба по дупі батьківським ременем отримувати, а він обіймів захотів!

- Я розчарована! – схопила з дивана подушку та кинула по ньому. – Дуже сильно розчарована. Стільки часу ти брехав мені... Поліна мала рацію: любов мене засліпила. Я бачила у тобі ідеал, коли насправді ти лише його ілюзія.

- Все сказала?

- Не все. Просто мені огидно розмовляти з таким брехуном.

- Ну то не розмовляй, а послухай, що казатиму я, - Єгор сів за стіл, де Тамара Петрівна зазвичай читала газети. – Це сталося ще на третьому курсі університету. Я злетів зі стипендії, мені дуже були потрібні гроші...

- Я не хочу слухати історію вашого знайомства! Нашо воно мені?

- А я кажу послухай!

Не знаю, що саме змусило мене залишитися. Напевно цікавість була сильнішою за почуття гідності. Десь в глибині душі я прагнула дізнатися більше про свою... суперницю?

- Даю тобі одну хвилину, - наказала, складаючи руки на грудях.

- Мені вистачить, - кивнув Єгор. – Так от, я потребував грошей. І якраз вчасно мамина знайома попросила про послугу.

- Тут й твоя мама замішана! Ну як же без неї!

Коханий зробив вигляд, що не почув цього.

- Племінниця тієї жінки була громадянкою Грузії. Вона закінчила навчання у київському медичному. В неї сплив строк легального перебування у країні, і через це вона мала повертатися на батьківщину. Проте Ліза сильно звикла до Києва, не хотіла полишати його. Тим паче знайшла там пристойну роботу. Єдине, що стояло в неї на заваді – це відсутність громадянства. Тому ми уклали шлюб. Я отримав гроші, а вона – дозвіл на проживання в Україні.

- Я тобі не вірю.

- Присягаюсь!

- Але якщо це правда, то чому ти раніше не розповідав?

- Бо мені було соромно. Таню,  ти мені сподобалася з першого погляду! Я боявся, що така дівчина відмовиться зустрічатися з жонатим, хоч і фіктивно... Ще сприйматимеш мене за шахрая якогось.

- Я і зараз сприймаю, - хмикнула. – Бо так не робиться.

- Знаю... Просто все йшло так добре. Спершу я не хотів зіпсувати нашу ідилію, а потім стало пізно розповідати про це...

Наче все логічно. І нічого жахливого він не зробив, але я все одно не могла позбутися відчуття, що мене обвели круг пальця. Хай там як, а я до кінця життя залишатимусь другою дружиною. Якийсь неприємний осад у цьому є.

- Що ти ще приховуєш? Викладай зараз, щоб більше таких сюрпризів не було.

- Нічого.

- А якщо подумати?

- Ну правда. Той шлюб був лише формальністю. Насправді я кохаю і кохатиму тільки тебе, - знову наблизився до мене. На цей раз повільно, очікуючи, що я можу зарядити йому першим, що потрапить під руку. – Ну... Сонце, поглянь на мене.

Я підняла очі.

- Що?

- В мене тільки одна справжня дружина – це ти. Інших мені не треба.

- А фіктивних дітей, собак, будинків у тебе немає?

- Жодних.

- Добре...

Ми помирилися, але те свідоцтво все одно не давало мені спокою. Заховала його подалі у книжки, завершила прибирання, а в голові так і роїлися думки про іншу жінку. Вирішила провітритись перед тим, як приїде свекруха. Дві розбірки за день, то забагато для моєї ніжної психіки. Треба відновити сили перед другим раундом.

Узяла пакет та пішла до магазину, пояснюючи це тим, що маю води в дорогу купити.

Ну і там, звісно, знайшла пригоди на свою голову.