Читати книгу - "Тисяча причин для розлучення, Леся Найденко"

Неподалік від магазину я побачила, що на чужому городі пасеться корова Тамари Петрівни. Ну як пасеться... безсовісно псує гарбузи. Мені стало так соромно! Всі ж знають, що це ми з Єгором доглядаємо за господарством. Не хотілося, аби у пам’ять про моє перебування в Куманівцях залишилися не тільки плітки, а й збитки.

Стала біля тієї корови, озирнулась по сторонах. На щастя через непогоду надворі нікого не було, тому я мала шанс тихенько усе виправити. І як так вийшло? Ми ж її нагодували, подоїли... Якого біса ця мадам вирішила втекти? Захотілося пригод? Діватися нікуди, треба повернути корову до сараю.

Спершу думала покликати на допомогу Єгора. Потім згадала, що все ще серджусь на нього. Треба було вибирати: або остаточно пробачити його таємний шлюб, або заганяти корову самотужки. Гордість (читай «дурість») перемогла. Зрештою, це усього-на-всього корова, що може статися?

- Привіт, Марто, - погладила її біля носа. – Що ти тут робиш?

Вона, звісно, не відповіла. Лише подивилася на мене з-під довгих, пухнастих вій.

- Ходімо, - покликала за собою в надії, що корова поведься, як собака. Марно, її більше цікавив солодкий гарбуз.

Тоді я вирішила схитрити. Узяла скибку, стала приманювати. Виглядало це вкрай безглуздо, бо Марта не розуміла навіщо їй йти за маленьким шматочком, коли під ногами цілий фуршет. Вона не зрушила з місця, натомість я загрузла в землі, вступила у насіння та ледь не впала, перечепившись через коріння якогось сухого бур’яну.

- Ну годі! – почала сердитись, збагнувши наскільки постраждали мої замшеві черевики. – Бігом додому!

Розв’язала пояс на своєму плащі. Він був занадто коротким, щоб зробити повідець, але я так-сяк змогла обмотати його навколо шиї корови. Вийшло щось на кшталт нашийника. За нього й потягнула неслухняну худобу додому.

Марта нарешті зрозуміла, що від неї вимагають. Впираючись, погрожуючи мені рогами, але таки вийшла з того городу. Мені відразу стало легше. Принаймні нас не спіймали на місці злочину.

- Що ж ти за корова така? Бандитка! Тобі їжі мало? Навіщо було у людей красти? – сварилась я дорогою. – От завдяки тобі я брудна, як чорт. А в мене іншого взуття немає! Як тепер до Вінниці їхати? У Соні мешти не позичу, в неї нога на три розміри більша.

Йшли ми довго. Марта ніяк не бажала повертатися до своїх сірих буднів. Її захопила свобода, тому за будь-якої нагоди вона  намагалась звернути в протилежному напрямку. Коли ж ми нарешті дісталися подвір’я, я була не тільки брудна, а й мокра від поту.

Біля воріт стояла автівка Тараса. Ех... доведеться крастися до сараю, щоб свекруха не помітила. Навряд чи вона повірить, що я водила корову на прогулянку. Обережно провела її повз БМВ, ледь не отримала серцевий напад, коли Марта вирішила почухати спину об бокове дзеркало... Проходячи повз будинок, почула розмову на підвищених тонах – Єгор сварився з мамою. Стало так приємно... Настрій відразу піднявся!

До того ж я раділа, що успішно провела операцію з повернення Марти додому. Ніхто навіть не здогадається, що вона тікала! Передамо господарство Тамарі Петрівні, і гайда звідси. От тільки розумієш у чому справа... Я відчинила сарай, а Марта була на місці. Спокійно жувала сіно.

У мене стався ступор. Якщо Марта вдома, то кого я привела? Клона?

- Твою ж наліво...

Кілька хвилин стояла між двома коровами, переводячи погляд з однієї на іншу. Це що виходить, я вкрала чужу худобу? А тепер мені доведеться вести її назад. Та за що?!

Раптом вигуки та зойки стали ще голоснішими. Скандальна лавина викотилась на вулицю. Я підійшла ближче, аби послухати.

- Я все життя піклувалась про тебе! Виростила, вигодувала, дала освіту! І яку подяку отримала? Власний син перевірки та стеження влаштовує. Стидоба!

- Стидоба – це використовувати невістку у ролі рабині!

- Ой, теж мені...

- Це моя жінка! Ти маєш поважати її!

- А вона мене поважає? – хмикнула Тамара Петрівна. – Мабуть, і в лікарні піклувалась про мене, тільки тому, що на спадок розраховувала! Чекала, коли я коні двину.

У мене аж щелепа відвисла.

- Та у вас зовсім дах поїхав? – не змогла втриматися я. Вистрибнула з-за рогу, як ніндзя. Корова за мною. Тут, бачте, вона почала слухатись! – Я піклувалась про вас, бо в мене добре серце!

- Чия це корова? – переключилась свекруха. – Чого вона в моєму дворі?

Дивина та й годі: Тамарі Петрівні вона не була схожою на Марту.

- Ви ніколи мене не любили, я це вже усвідомила. Але за що таке приниження? Навіщо ви вимагали, щоб я піклувалась про вас, як про немічну у той час, коли таємно бігаєте на побачення? Ще й критикували все, що я роблю.

- Де ти узяла корову?

Єгор обійняв мене за талію.

- Нехай тепер про тебе піклується той Санта Клаус! – додав він, звертаючись до матері. – Ми з Танею повертаємось у Вінницю! Назавжди.

- Та Таня тобі геть розум затьмарила. Можеш помовчати? Я намагаюсь дізнатися, що це за теличка...

- Бо Таня – моя половинка! Вона - мій вибір.

- Люблю тебе, - я аж засяяла.

- І я тебе, - видихнув коханий. - Ти спакувала валізу?

- Так, все готове.

Ми, узявшись за руки хотіли повернутися в будинок з речами, аж раптом сталося геть непередбачуване. У ворота, прямо з розгону, влетів мотоцикл. З нього зістрибнув якийсь чоловік. Судячи з виразу обличчя – дуже злий. В руках він тримав держак від лопати, і не встигли ми озирнутися, як ця дровеняка полетіла в Єгора.

Коханий впав на порозі, закривши обличчя руками. Удар прийшовся прямо йому по носу. Я закричала. Свекруха закричала. Соня і Тарас вибігли з хати і теж закричали. Навіть худоба на задньому дворі загомоніла, підтримуючи загальну паніку.

- Пройдисвіти! Крадії! – бризкав слиною чоловік. – Я вам покажу, як чужу худобу прямо з городу красти! Думали, що зможете піти непоміченими?

- Михайловичу, ти нормальний? Чого на мого сина накинувся? – Тамара Петрівна заступила Єгора. – Та я тобі зараз усі зуби повибиваю!