Читати книгу - "Тисяча причин для розлучення, Леся Найденко"

- А тому, що ваш син зі своєю спільницею вкрали мою корову!

- Тю, дурне! Та він тут ні до чого, то Таня вкрала, - махнула у мій бік.

Я не знала, куди себе діти. І Єгору хотілося допомогти, бо в нього з носа пішла кров, і за себе постояти, і перед Тарасом менше позоритись. От би провалитися крізь землю... Бажано, якомога глибше.

- Та ніхто вашу корову не крав, просто я переплутала її з Мартою.

- Я в таке не повірю. Тут же докази прямо перед очима – кивнув на автівку Тараса. – Вже покупця знайшли, негідники... Хотіли по-швидкому здати на м’ясо?

- І як би він віз корову на БМВ? – розсміялась Соня. – На даху?

Чоловік розвів руками.

- Напевно, щось вигадав. Хто ж вас, шахраїв, знає?

Єгор піднявся на ноги. Виглядав він досить лячно – все обличчя було у крові – якийсь граф Дракула. В мене навіть коліна затремтіли він страху.

- Здаеця, в гене згаманий ніс...

- Що, сонечко? – не розчула я.

- Ніс згамали!

Тамару Петрівну, наче з ціпка відпустили. У неї активувалась якась древня материнська сила, яка підштовхує захищати свою дитину за будь-яких обставин. Все, ховайся. Ядерна зброя відпочиває.

- Ти – мрець! – вона підхопила держак та полетіла бити Михайловича.

О, то було неймовірне видовище. Стетхем та Джекі Чан в одному флаконі. Якщо в когось ще залишалися сумніви, що ми зарано забрали її з лікарні, то тепер ніхто не сумнівався – ця жінка нас усіх переживе. У ній енергії було стільки, що аж повітря наелектризувалося – хоч паувербанки заряджай!

Чоловік відразу збагнув, з якою небезпекою зіштовхнувся. Забувши про свою корову, застрибнув на мотоцикл, але було запізно. Тамара Петрівна за шкірки зняла його звідти та узялася лупцювати. Поки Тарас з Сонею намагались відтягти її від того нещасного, я згадала про корову.

Притягнула Псевдо-Марту до воріт. Вона, звісно, впиралась як могла. Розумію, мені б теж було страшно йди в напрямку настільки жорстокої потасовки.

- Ось ваша тварина. Бачите? З нею все гаразд.

- Безсовісна крадійка, - прогарчав Михайлович, обертаючись до мене. – Забирайся з нашого села! Тут таким не раді.

І тут сталося диво. Свекруха завмерла, перевела погляд з чоловіка на мене, її брови зійшлися на переніссі, попереджаючи усіх присутніх, що наближається новий раунд бійки.

- Не смій виганяти мою невістку з села! Взагалі страх загубив? – спробувала вирватися, наступивши на ногу Тарасу. – Може, вона й недуже розумна...

- Мамо! – простогнав Єгор.

- ... але це вибір мого сина! Вона – наша сім’я, а я за свою сім’ю кого завгодно порву. Танюшо, не слухай його. Ти можеш бути у Куманівцях стільки, скільки тобі захочеться.

Господи! Та мені взагалі не хотілося... Якби було можна, я б і верхи на корові звідти звалила.

- Таку невістку ще треба пошукати! Вона турботлива, - не замовкала Тамара Петрівна, обсипаючи мене компліментами, - відповідальна, мого сина кохає... А ти вирішив наїхати на неї? Навіть не думай рота відкривати! Приб’ю! Чесне слово!

- О, дякую... -  я аж не вірила власним вухам.

- Але ж вона... мою корову...

- Тобі ж сказали, що це була помилка! Скільки ще треба повторювати?

Єгор, затискаючи носа однією рукою, іншою виштовхав Михайловича з двору.

- Вге, йдіть уге.

Я викотила йому мотоцикл, а корова вийшла сама. Напевно, в неї від цього скандалу вже й молоко скисло.

У дворі запанувала тиша. Соня з Тарасом нарешті відпустили Тамару Петрівну. Та, дихаючи, як боксер на ринці, опустилась на ослінчик. Не вистачало тільки тренера, який би махав рушником перед її обличчям.

- Дякую, що вступилися за мене, - я першою порушила тишу.

- Пусте.

- Чесно кажучи, я нічого не зрозумів, - зізнався Тарас. – Але, Тамаро Петрівно, ви – жінка-вогонь. Впевнений, моєму батьку з вами сумно не буде.

- До речі про нього... – Соня усміхнулась. – Коли з женихом познайомите?

Свекруха зашарілась.

- Ой, скажеш таке – женихом! Просто приятель...

- Та годі, - я сіла поряд зі свекрухою і обійняла її за плечі. – Ми всі дуже раді, що у вас налагодилося особисте життя.

Хотіла б додати: «Тепер у вас буде менше часу лізти в наше», але момент був такий душевний, що в мене не вистачило нахабності зіпсувати його.

- Правда?

- Так! – підтримала Соня. – А ще завдяки вам, я познайомилась з Тарасом.

- Тарасик – хороший хлопчина, - закивала Тамара Перітвна.

- Тут і не посперечаєшся. Я таких мало зустрічала.

- Ой, що ви... – Тарас театрально закліпав очима. – Хваліть мене ще!

Єгор помахав рукою, привертаючи до себе увагу.

- Де гочу погушугати вашу ідигію, але мені тгеба до лікагні...

- Точно! – схопився Тарас. – Щось ти взагалі блідий став.

- Може, до дяді Вови сходиш? – запропонувала Соня. – Так буде швидше.

- Ветегинага?

- А що? Він теж свого роду лікар...

- Теж мені лікар, - хмикнула Тамар Петрівна, – всіх тварин лікує горілкою.

- О, тогі я згоден. Цігий гень хочеться напгитись, їй гогу.

Ми зі свекрухою вигукнули в один голос:

- Я тобі нап’юся! Ти диви на нього!

Переглянулись. І, здається, саме в той момент Тамара Петрівна зрозуміла, що готова передати свого сина в надійні руки. В її очах вперше промайнула довіра до мене. Напевно, Михайлович, сам того не розуміючи, відіграв дуже важливу роль у нашому житті. Такий собі дядько-каталізатор. Завдяки його погрозам, свекруха зрозуміла, що попри всі свої упередження та претензії, вже сприймає мене частиною прайду. Полюбила чи ні – то вже занадто складне питання. Головне, що була готова горою стояти за свою невістку. Бо ми одна сім’я.