Читати книгу - "На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)"

Запрошувати дівчат заради суперечок було гидко. А враховуючи всю ситуацію — Маркус виглядав справжнім покидьком в очах Мії.

— Не будь таким занудою. Ти знаєш, що ти мене не зупиниш.

Звичайно, що знаю. Це я вже бачив у їхню першу зустріч. Результатом став маленький Нікі, як би це жахливо не звучало. Ніхто з цих трьох не заслуговував такого майбутнього.

— Марк, не роби дурниць.

— Ден, відчепися. Йди краще до Амелії. Вона не зрадіє, якщо ти спізнишся.

Амелія, трясця твоїй матері, це все ти винна.

Я нічого не відповідаю Маркусу і мало не вилітаю з кухні, тому що злий і хочу поговорити з дівчиною.

Я зустрів Амелію вже в номері. Вона прийшла на декілька хвилин пізніше ніж я і спокійно зайшла, тому що мала ключ-карту. Щойно вона хотіла мене обійняти, як я відійшов і сів в крісло, отримуючи від неї здивований погляд.

— Що трапилося? — запитує дівчина, не зрушуючи з місця.

Я намагаюся не злитися так, але не виходить. Відкриваю міні-бар і хапаю маленьку пляшку з віскі, випиваючи напій прямо із неї. Кладу пляшку назад і суворо дивлюся на Амелію.

— Навіщо ти це зробила?

— Що зробила? — запитує вона, а потім миттю на її обличчі з'являється порозуміння. — Ти про Маркуса, чи не так?

— Саме так, — я підходжу до дівчини впритул, із досі суворим поглядом. — Я просив тебе не лізти в це лайно. Нехай самі між собою вирішують свої справи. Якщо Мія захоче, то вона все розкаже Маркусу.

— Я просто хотіла допомогти! Мія моя подруга!

— Хотіла допомогти? — майже кричу. — Тобі вдалося! Молодець! Тому що Маркус тепер не зупиниться, доки не отримає чого захоче! Я не зможу його вмовити не лізти до неї. Він наче гравець.

— Мені шкода! Я не знала про це! — роздратовано і одночасно співчутливо каже дівчина. — Але я хочу, щоб у Нікі була справжня сім'я, а ти одразу ж кричиш на мене!

— Тому що ти не вмієш думати, перед тим як щось казати!

Трясця. Дарма я це ляпнув.

Роздратоване обличчя дівчини вмить міняється на розчароване, ніби я вдарив її ножем у спину. Я майже відчуваю цей біль у своєму серці.

— Амелія, я не хотів...

— Ні. Саме цього ти й хотів, — перебиває мене дівчина. — Так, я не подумала, я знаю це, але можна було спокійно сказати, а не поливати мене брудом. Ти сам казав, що потрібно бути чесними один з одним і намагатися вирішувати все разом, і що ти зробив? Ти зробив все з точністю навпаки, Даніель.

— Я…

— Поговоримо про це, коли заспокоїшся і, можливо, вибачишся, тому що ти, якщо не помітив, досі цього не зробив.

Вона обертається і йде до дверей, але в мені наче щось перемикається і я хапаю її за плече, повертаючи до себе, після чого міцно і пристрасно цілую, тримаючи дівчину однією рукою за шию, а іншою за талію, штовхаючи до стіни.

— Мені шкода, — тихо промовляю я, перериваючи поцілунок. — Пробач мене. Я дуже розізлився на те, що ти не послухалась.

— І ти пробач. Я не повинна була цього робити, — відповідає Амелія, тягнучись для ще одного поцілунку.

Щоразу вона мене дивує. В перші дні нашого знайомства вона була колючою, запальною та гострою на язик дівчиною, від якої не можливо було знайти спокій. Щойно я дізнався Амелію ближче, то розумів, що це лише частина її справжнього характеру.

Поруч зі мною дівчина ніби танула, ставала, як те кошеня, милою. Вона шукала постійної уваги і бажала бути коханою. Не знаю, чи зможу дати їй останнє, але намагатимуся. Я точно знав, що не міг відпустити її. Навіть уявити не можу своє чортеня в чужих чоловічих руках. Нехай це назвуть ревнощами, власництвом, чи ще чимось, але я хотів її тільки для себе.

Амелія

Чорт, я справді закохалася.

Мені подобалося проводити час із Даніелем і цілуватися з ним. В такі моменти здавалося, що він оголює переді мною душу, нехай і ніколи не ховав її від мене.

— Зачекай, — промовляє він. — Зупинимося на цьому. Сьогодні ми повинні повечеряти разом.

— Це може зачекати, — відповідаю і тягнуся своїми губами до його.

— Ні-ні, чортеня, — посміхається Даніель, розплющуючи очі. — В мене є дещо цікавіше. І це не може чекати.

— В такому разі я не проти зачекати, — він тихо сміється і залишає на губах короткий поцілунок.

— Вдягайся і ходімо, — хлопець відпускає мої руки і підіймає з підлоги футболку. — На тебе чекає сюрприз.