Читати книгу - "Муза, Мар'яна Доля"

До нього в майстерню пішла я все ж без батьків. Я взагалі нічого не сказала їм про цю зустріч. Боялася, що мама розгнівається.

Коли Олег (як ми й домовилися) зателефонував мені о восьмій вечора, я поспішила до телефону, боячись, щоб слухавку не зняла мама, яка саме поралася на кухні. Тато в вітальні дивився телевізор, Ярик спав у своєму ліжечку.

Я підійшла до радіотелефону, що дзвонив, і вихопила слухавку з бази. Перша думка — зачинитися з телефоном у ванній, але тоді мама б точно запідозрила щось неладне. Тому я так і залишилася стояти в передпокої, намагаючись розмовляти якомога невимушеніше.

 — Алло!

 — Добрий вечір, Аліно, це я, — чи мені здалося, чи він дійсно був схвильований. — Ну, як пройшла ваша розмова?

 — Все добре, — неголосно відповіла я.

 — Тобто, ви прийдете, правда? Завтра?

 — Так, я спробую, якщо нічого не завадить.

 — О, це просто чудово! А на коли вам буде зручно?

 — Ми зазвичай ідемо гуляти десь о першій чи другій пополудні, — знову я старалася жодним словом не видати, з ким саме розмовляю. Раптом мама з кухні усе чує?

 — Тоді я буду чекати вас о другій. Адреса: Вишнева, вісім, другий поверх. Там, одразу, як підніметесь сходами, перші двері праворуч… Хоча я краще вийду назустріч, треба буде допомогти вам занести візка.

 — Добре, — мені стало приємно, що він турбується, аби я не тягнула самотужки  сходами незручний візок. 

 — До зустрічі! На добраніч!

 — На добраніч! 

Я поклала слухавку і підвела очі на дзеркало, біля якого стояла. У ньому побачила двері кухні, а поруч — мамину постать. Цікаво, як довго вона там стояла?

 — Хтось телефонував? — спитала мама так, немов і не бачила зовсім, що я тільки що тримала в руці телефон.

 — Катя, моя однокласниця, — сказала я перше, що спало на думку.

 — Вона зараз вдома, не поїхала ще на навчання?

 — У них практика, — знову збрехала я. 

 — То запроси її в гості, — раптом запропонувала мама. — Сидиш сама, тобі, мабуть, нудно.

 — Ми завтра зустрінемося в парку і разом погуляємо, — промовила я і відчула, що в мене горять вуха від сорому.

 — Можеш залишити Ярика вдома, я з ним побуду, — запропонувала мама. Вона якраз була у відпустці.

 — Та ні, ми всі разом погуляємо. Катерина якраз хотіла погратися з малим…

Ну так, Річинський зібрався писати з мене мадонну, а я прийду без дитини. Ото так нежданчик буде! 

 — Ну, якщо вона сама хотіла… Тільки ж ви не дуже довго, вечори вже холодні. Щоб Яричок не застудився!

Застудити дитину — це був найбільший страх моєї матусі. Вона розповідала, що у дитинстві я часто і довго хворіла, і тепер мама боялася, що син успадкував моє не дуже міцне здоров’я.

Проте, на щастя, за два місяці свого життя малий навіть не чхнув жодного разу. 

 — Так, звичайно, я недовго, — поспішила запевнити її, а сама повернулася в кімнату, відчинила шафу і заходилася перебирати свій одяг. Що вибрати для завтрашнього сеансу? Олег нічого не говорив про те, в чому я маю бути одягнена.

Я знайшла його візитку в гаманці, але подумала, що коли знову підійду до  телефону, мама неодмінно поцікавиться, кому я телефоную і для чого. 

Все-таки життя разом із батьками, від якого я, мешкаючи в гуртожитку, встигла відвикнути, мало свої недоліки. 

Зрештою я зупинилася на просторій сукні кольору морської хвилі, котрий, як мені здавалося, дуже пасував до моїх очей. Одягнула, покрутилася перед дзеркалом і залишилася задоволена собою.

Вагітність та народження дитини не зіпсували мою фігуру. Навпаки, вона стала більш спокусливою і жіночною. 

“А що, коли він почне чіплятися до мене?” — від цієї думки мені стало не по собі. Може, взагалі краще нікуди не йти?

Коли я лягала спати, то ще вагалася — піду, не піду? Може, зателефоную зранку і скажу, що батьки мене не пустили?

Але потім все ж передумала і пішла.