Читати книгу - "1793"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "1793" автора Ніклас Натт-о-Даг. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 91
Перейти на сторінку:
але від цього в нього аж сльози на очі навернулися.

— Здається, ти розучився говорити, Фішере. Тоді я тобі дещо поясню, і наступного разу ти вже знатимеш, що краще трохи подумати, перш ніж згадувати Б’єркмана. Він розпусник, пияк і свиня, не гребує блудити навіть з телицями, а потім ще й засинає на місці злочину голий і лякає людей своїм хропінням.

Голос пастора стає все гучніший, з кожним словом з рота бризкає слина. Анна Стіна зрозуміла, що Фішерові очі сльозяться не від сили погляду священника — тепер і до неї долетів перегар, який святий отець видихав просто пальтові в обличчя.

— Але, може, Фішер теж такий самий? Принаймні добре напхане черево свідчить на користь цього…

Пастор обійшов Фішера, тримаючи руки за спиною, як високий поліцейський чин.

— Ти, Фішере, дивився хтиво на нашу худобу дорогою сюди? Може, і сам хотів стати биком і ганяти корівок на лугу? Формально тварини не належать до моєї пастви, і чи можуть вони взагалі спастися для Царства Божого — запитання до більших за мене мудреців. Але якщо раптом таки можуть, то я обіцяю, що ніяк не сприятиму спасінню Фішерової душі, навпаки, усіляко допоможу, щоб ти опинився в пеклі. Власне, я пропоную тобі забиратися до дідька вже зараз, щойно здаси свій товар і розпишешся у журналі. Отже?

Фішер аж спітнів від такої атаки, але з явним полегшенням відв’язав руку Анни Стіни, при цьому схилившись до її вуха й прошепотівши:

— Якщо ми ще колись зустрінемося, Анно Стіно, молися всім богам, щоб ти мене перша побачила.

Відвів її і Дракониху до воріт, де чекав вартовий у такій самій блакитній формі. Священник тим часом невпевненими кроками пішов до моста, бурмочучи собі щось під ніс. Може, і далі вичитував Фішера. Пальт плюнув пастору вслід.

— Он воно що — це пастор Неандер. Я чув про нього, що він геть безверхий. Тепер точно знаю, що так і є.

Вартовий на воротах, літній чоловік з обпеченим обличчям без бороди й брів, неприємно посміхнувся:

— Атож. Зустрів Неандера, коли він не в гуморі, — вважай, що не пощастило.

— А що це з ним?

— Якщо не брати до уваги, що він скажений? Щойно дізнався, що Б’єркман попросив відставки й збирається виїхати до Фінляндії.

— Якщо він так ненавидить інспектора, то мав би радіти…

— У них взаємна ненависть, і триває це вже кілька років. Пастор не один рік писав скарги на інспектора в усі державні установи, навіть самому королеві Ґуставу. Закінчилося все тим, що на пастора наклали штраф у двадцять далерів, бо тон його листа припав королю не до вподоби. Подейкують, що коли в короля стріляли, Неандер на радощах шаблею відкрив пляшку шампанського. Я так думаю, він розлютився, бо своєю відставкою Б’єркман ламає йому план помсти, якої пастор так довго домагався.

— А хто прийде на місце Б’єркмана?

— Цього ніхто не знає. Але це ще не скоро, може, восени… Хто взагалі захотів би сюди перебиратися? Б’єркману вже два десятки років тут було на все начхати, і лише тому він досі при своєму розумі. Якщо можна так сказати. У в’язниці його не бачили від зими. Неандер приходить читати молитви вранці і ввечері, але завжди такий п’яний, що й з книжки ледве читає. А про дівок згадує, тільки якщо вони можуть допомогти в інтригах проти Б’єркмана. Заправляє тут усім Петтерссон. Та ти й сам знаєш — навряд чи щось зміниться, навіть якщо нам пришлють нового інспектора.

— Ох і яма тут у вас! Не так багато в моєму житті хорошого, але те, що не потрапив на службу сюди — хвала Всевишньому. Ось тобі дві нові повії, приймай. Хай щастить, дівулі.

Фішер з вдаваною поштивістю торкнувся капелюха, розвернувся на п’яті й вийшов за ворота.

6.

Вартовий з обпеченим обличчям покликав молодшого колегу, відчинив засув і впустив усіх у двір. Там посередині — криниця з помпою. Маленький квадрат неба над головою такий далекий, що Анні Стіні здається, ніби вона дивиться на нього з дна якоїсь шахти. За шибками заґратованих вікон вгадуються постаті жінок, схилених кожна над своєю роботою. З протилежного боку двору — будівля, явно збудована давніше й для інших цілей. Більше схожа на особняки, що їх Анна Стіна бачила в Седермальмі, сторічні дачі для панського відпочинку. Отже, ця споруда зведена перша, а частиною тюрми стала, коли добудували інші будинки.

Вартові зупинилися під стінкою — треба почекати старшого наглядача. Той не поспішає.

Якщо Дракониха й відчуває те саме хвилювання, що й Анна Стіна, то зовсім цього не показує. Навпаки, весь час дістає вартового, підскакує на місці й каже, що їй треба в туалет. Вартовий знизує плечима.

— Тобі краще мовчати, якщо маєш смальцю в голові. Зараз Петтер Петтерссон прийде, а його не варто дратувати.

Дракониха люто дивиться на нього, відвертається і кривиться. Чекають.

Головний наглядач — величезний тип, плечі в нього такі широкі, що Анна Стіна мусила б розкинути руки, аби дотягтися від одного до другого. Блакитний камзол розстебнутий, і Анна Стіна сумнівається, що його вдалося б застебнути, навіть якби хтось цього зажадав. Дуже пітніє. Обличчя велике й кругле, рот від вуха до вуха, ніс широкий і кирпатий, схожий на свиняче рило, очі напівзаплющені, під ними мішки. Густі кучері зібрані в пучок на потилиці. Голос відповідний — густий бас.

— Ласкаво просимо в нашу бідну обитель, мої курочки. Мене звати Петтерссон, я тут начальник варти, а це мій колега Гюбінетт. Ви тут, щоб покинути грішне життя, до якого звикли. Ваші імена?

Молодий вартовий вказав на дівчат і відповів замість них:

— Анна Стіна Кнапп. Карін Ерсон.

Петтерссон оглянув обох по черзі. Анна Стіна потупилася — знала, що такі чоловіки люблять, щоб їх побоювалися. Дракониха ж уперто дивиться йому у вічі. Мнеться, переступає з ноги на ногу — хоче в туалет. Петтерссон великою, як копчений окорок рукою, вказав на неї:

— А що це з панною Ерсон?

— Та от дівуля каже, що їй до вітру треба.

— Он як… Панно Ерсон, ви, мабуть, звикли справляти свої потреби де й коли вам заманеться, як дикі тварини в лісі.

Дракониха на мить задумалася, що відповісти. Анна Стіна почула виклик у словах Петтерссона й про себе благала Господа, щоб Карін не піддалася на нього. Але з’ясувалося, що не така Дракониха й розумна: вона вперто підняла бороду й форкнула у відповідь:

— Коли треба спорожнити міхур, більше ні про що думати не можеш.

Петтер Петтерссон посміхнувся так, що Анна

1 ... 49 50 51 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «1793», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "1793"