Читати книгу - "Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів"

— У нєво кров, бля-нах! — закричав один із рятувальників, який підхопив його ближче до коміра.

— Застрєлілся дурбандос, — з надією в голосі протягнув другий.

— Ну у нєво і кравяка ваняєт, — намагаючись роздивитись свою «закривавлену» руку в світлі ліхтарика, резюмував перший.

Коля, опинившись у невідомих руках, які йому неможливо було роздивитись, чемно чекав зустрічі з Богом. Саме зараз йому мало відкритися все те, що для людства закрите ореолом недосказаності й недослідженості. Зараз його відправлять — або в пекло, або в рай, або...

— В баню єво, митца! Абасралась скатіна! — рикнув сержант, котрий був головним нашої групи.

Коля, з ніжним виразом обличчя Діда Мазая, який визбирував на пеньках затоплених острівців зайчиків, не хотів вертатися в реальність. Він мріяв, щоб його знову повісили на колючий дріт і зникли так само швидко, як і понабігли. Цівки гарячого какао починали охолоджуватися й не давали вже такого чарівного аромоксамитового ефекту.

— Смірна! Шта случілась, байци, йопт? — із темряви, як із басейна після стрибка з семиметрової вишки, винирнула фігура прапорщика Барикіна.

— Путін застрєлілся! Но промазал і усрался! — відповів сержантик.

— Путін, ка мнє! — скомандував Барикін. — Бистра! Шагам! Марш!

Колю Путіна дружними копняками підштовхнули до прапора на відстань, де рецептори бувалого вояки вже були здатні відчути атмосферні зміни.

— Стаять, Путін! Ти чьо, в самом дєлє абдєлался? — Барикін скривився від ароматів, які накривали всю навколишню територію, як пари тяжкого азоту.

— Я єму сказал — кто ідіот — пару раз сказал, — пробубнив, нарешті, Коля. — А он дальше там, ета, ворочался, і я сказал — стрелять буду, а он там дальше... і я вистрєліл.

— Куда, бля, вистрєліл, прідурок, нах? — Барикін в передчутті завтрашніх статевих актів, які мали відбутися з його немолодим потертим моноклем, не особливо тішився, що заступив сьогодні черговим по частині.

— В нарушитєля, навєрна, — Путін оскалився у звичній для нього дебільній посмішці.

— Кто бил с нім вмєстє? — плюючи слиною в темряву, рот Барикіна робив на світлі ліхтаря дивні маленькі салютики. Я відчув, що мій молодий монокль також очікує неспокійний період, і зробив крок вперед.

— Я, таваріщ прапарщік, рядовой Кузьменко!

— Шта відєл, расказивай, толька бистра, нах!

Я ледь не почав йому розповідати про двох студентів на верхній поличці купейного вагону, але зібрався з думками та видав фразу:

— Ми с Путіним пашлі в разниє сторани. Слишу, он дайот каманди, а патом — вистрєл. Я падбєжал, а он на заборе вісіт і уже ваняєт.

— Куда стріляла, дура стуєростава?! — Значення слова «стуєростава» мені так і не вдалося вияснити, але за тоном, яким це було сказано, можна було легко здогадатися, що «стуєростава» — значно крутіше, ніж просто «дура».

— В кусти стрєлял, — випускаючи бульки з рота, прогугнив Коля Путін, — там, гдє нарушитєль сідел.

Барикін зблід. Смертельних випадків у нашій частині 21924 не було з дня штурму Бастилії, й він дуже не хотів, щоб його чергування перекреслило політику миру, яку вела наша учєбка і весь Радянський Союз. Але в кущах, два метри за його спиною, по всій видимості і логіці подій — лежав труп. І слава Богу та конструктору карабіна, якщо Путін його не вбив і труп утік. Тоді він уже не труп, а живий, і все пройде круто. Вистрєл в воздух — прєдупрєдітєльний — це можна і треба, нарушитєль всрався і втік. Але якщо все навпаки — всрався Путін, а нарушитєль — труп, який не ходить і лежить мертвий в кущах?! Барикіна самого потягнуло в туалет. Але наперекір силам природи він витягнув сигарету і сказав:

— Курі, Путін. Все закурівайтє, — він простягнув пачку з папіросками, які моментально зникли зі звуком спагеті, котрі дитина засмоктує в рот прямо з тарілки.

Ми мовчки курили, і якось ніхто не хотів, щоби та папіроса колись докурилася до кінця. Бо там вимальовувався інший кінець — такий конкретний і грубий, яким нас всіх мали відтарабанити в різних неспортивних позах. Коли бичок обпік Барикіну пальці, він миттєво прийшов до себе і знову перетворився у бравого бувалого вояку.

— За мной, — скомандував він голосом Чінгізхана і рвонув у корчі, які розстріляв Коля п’ятнадцять хвилин тому. Розгрібаючи кущі своїми руками, які за все життя не зробили нічого корисного, крім красти в армії одяг і харчі, Барикін ламанувся, як лось, що втікав від великої охоти короля Стаха, аж можна було роздивитися в темряві 43-й розмір, вибитий на підошвах його кирзаків. Ми повалили за ним.

— Фу ти, йопта! Байци, ка мнє! — протягом цієї короткої фрази Барикін встиг двічі дати крутєйшого «пєтуха» — так кричать семикласники, коли переживають нестабільний період полюцій і ломки голосу.

— Карова, нах, убітая прямим пападанієм в область галавнова мозга, — ознайомив він нас з діагнозом, і всі побачили бідну тварину, яка безглуздо закінчила своє існування на території нашого воєнного об’єкта із дзюрою в голові, розміром з рубльову монету.

Далі події розгорталися з чіткою армійською логікою. Колю Путіна відправили у відпустку додому — «за чьоткоє нєсєніє караульной служби, дєйствія по уставу і меткую пріцельную стрєльбу». Прапор Барикін дістав 100 рублів премії, які того ж вечора промандулив у офіцерській столовці, молячись за Миколу своєму комуністичному богу. Нам усім сказали рівнятися на рядового Путіна, на що ми, звісно, забили, бо тоді всій роті довелося б виглядати, як пацієнтам Бурашевського ізолятора, другого дому Колі Путіна.

Сам Путін через місяць приїхав з дому та повторив свій уставний вчинок — під час караулу він застрілив ще одну корову того ж діда, а його самого загнав на березу. Але цього разу він поїхав на гауптвахту, де і повісився, бідака, на своєму ремені, — з головою в нього таки було дуже недобре. Мене, слава Господу, в ті страшні часи вже близько не було — почався етап ЛАФИ, але про це — в наступній частині, і дітям туди зовсім не можна! Тож добраніч, маленькі, хай сниться вам служба дядька Андрія в госпіталі, а ви, суворі мужчини, вйо за пивом і перегортаєм наступну сторінку життя)).

III. Несподівана лафа