Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Сабіт. Її перевертень, Влада Калина 📚 - Українською

Читати книгу - "Сабіт. Її перевертень, Влада Калина"

655
0
03.09.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сабіт. Її перевертень" автора Влада Калина. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 53
Перейти на сторінку:
Розділ 28

Дана

Я бігла боса. Правда, мені свою кофтинку Вікторія дала, щоб я не була в одній нічній сорочці. Її підбори я не взяла, на них бігати не можливо. А ще… вона позичила свій автомобіль, на якому я і приїхала… назад… до Сабіта.

 

Весь час, що я йшла, моє серце вилітало з грудей. Я молилася Богу, щоб Ворон не вбив його. Я і плакала, і змушувала себе заспокоїтись, і знову плакала. Боялася побачити мертве тіло Шамана. Я злилася на себе, за те, що втекла. Якщо Сабіта вб'ють, то я і сама помру, там, прямісінько біля нього. Вб'ю себе і моє мертве тіло впаде на його.

-Яка я дурепа! Яка ж дурепа! - кричала, лаялася, сміялася на нервах. Здається, я божеволіла і навіть не уявляла куди я біжу. Адже я бігла в саме лігво перевертня, якого надумався розізлити Ворон. 

 

Коли побачила навстіж відчинені ворота, а на них чиюсь відірвану руку, мене вирвало. Прямісінько там. 

Боже, яке жахіття!

Кругом горіло світло. Я прикривши носа пальцями, щоб не чути запаху крові, щоб знову не вирвало, намагалася роздивитися ту руку. Чи жіноча ( не дай Боже кухарки), чи Зеника… чи Сабіта!... На руці не було жодного татуювання, тож це не Шаман… і не Марина… в неї був рожевий маникюр.

Навкруги тишина. Тишина - це не до добра!

Пішла далі. Послизнулась на чомусь і ледь не впала. Глянула під ноги, а там… кров. До чортиків повнісінько крові. Вона була скрізь. Цією кровьєю була встелена вся плитка, вся доріжка, яка вела за маєток. Туди, до кліток… 

Відразу в голові з'явилось запитання, а скільки крові у перевертня? Вистачить, щоб залити всю цю доріжку чи ні?

-Сабіт, - прошепотіла злякано я, та подивилась в сторону де були клітки. Надумалась йти. Знову в очі кинулось чиєсь мертве тіло, з ліва… Здається, то був хтось із гвардії Ворона.

- Не дивись туди… Хай там валяється, - прикрила носа. Боже, ну і видовище. Те тіло ніби собаки рвали… чи перевертень. - Дано, йди далі. Не думай про це.

Я що дарма сюди їхала? Раз вже я тут, значить… була- не була.

Я йшла і намагалась не дивитись собі під ноги. Я знала, що мої босі пальці, п'ятки в чиїсь крові. Я знала, якщо я це побачу, то мене знову вирве. Мені і так було погано. Голова паморочилась, нудило, трясло.

-Не думай про це. То не кров, то грязь, - заспокоювала себе. Хотіла погукати Марину, чи Зеника, але боялась, що Ворон почує мій голос, тож довелося йти тихо. - Надіюсь, що всі живі.

За будинком, на території кліток, теж горіло світло. Скрізь. Було видно, як вдень. Я побачила, що клітка Шарамана відчинена, а біля неї лежить хтось… То був ще один із людей Ворона. Може Зеник тигра випустив, щоб той трохи навів лад на території?

-Дана, краще не дивись туди. Навіщо тобі той труп… Боже, що я тут роблю? Крім перевертеня тут ще й неподалеку тигр гуляє, а він мене ох як любить!

Я йшла ще дальше. Туди, куди вела окровавлена дорога. Йшла, і надіялася, що вона мене не приведе до мертвого Сабіта.

Через декілька хвилин, почула голос тітки Марини.

-Жива! - я так зраділа, як дитина новій іграшці. Кинулася бігти на її голос, і вдарилася лобом об щось. Об щось м'яке, тепле… волохате… - Сабіт.

Переді мною стояв перевертень. Він був десь метра два з половиною. Коли стояв на колінах у підвалі, то здавався нижчим.

Перевертень був весь в крові. Прострілений, порізаний. Кров була на його тілі, руках, на носі, на зубах… цих здоровенних зубах. 

Сабіт точно когось зжер! Господи!!! 

Він важко дихав. Таке враження, що сто кілометрів пробіг або бився. Я проковтнула слину. Тікати не наважилася, все одно дожене. Краще стояти і не злити його.

Тітки Марини ніде не було.

Я мовчки дивилася на перевертня. Намагалася не боятися, намагалася звикнути. Намагалася повірити в те, що бачу. В голові не вкладалося, що ця потвора Сабіт.

-Тікай, доню! - за моєю спиною кричала кухарка. - Де ти тут взялася?!

- Ні, - ледве чутно пробурмотіла я. В мене зляку ноги відібрало, куди там тікати. - Сабіт, - сказала я все ще стоючи з-задертою головою, та дивлячись на нього. Височенний гад, можна шию звернути щоб зазирнути в його очі. В ці фіалкові, неймовірні очі, що змінювали свій колір. То вони блідо жовті, то темно фіалкові. Їх колір змінювався мабуть від болю. Звісно ж, на тілі живого місця не було. Куль десять в нього всадили, це ж боляче!

А де моє серце?... Та, мабуть зупинилось від інфаркту. Воно так стукотіло. Хоча, це і не дивно, стояти в трьох сантиметрах від перевертня. Він смердів кров'ю. Тож мене знову вирвало...

Поки я приходила до тями, Марина щось говорила мені, вмовляла тікати, а Зеника взагалі видно не було, і Ворона теж.

А де доречі Ворон?!

Зненацька цей перевертень почав нахилятися. Я завмерла. Чекала, що буде вбивати. Не втікала. Я провинилася перед ним. Тож, він має право робити все, що захоче.

Померти від його рук?... А померти від нестерпних дотиків Ворона?... Що краще? Вибір офігенний!

Але… на моє здивування, він почав ставати на коліна. Боже! 

"Цей монстр став переді мною на коліна. Я… я… мене заклинило. Я в шоці!... Але дуже хочу доторкнутися до нього."

Перевертень підняв руку і… я почула постріл. Хтось вистрілив у нього.

-Ні!!! - закричала я коли Сабіт впав. - Ні! Не вбивайте!!! - я присіла біля нього, торкнулась волохатого плеча. - Сабіт не вмирай. Живи. Я прошу тебе, - знову ревіла. - Вибач мене. Я ідіотка!!! - лобом впала на його прострілені груди. Чула, як скажено б'ється його серце. Воно ще билося.

- Що ідіотка, то ідіотка! - сказав Зеник. - Він не вмирає, це снодійне. Тьху!... Хай по спить, і так стільки натворив сьогодні. Мені доведеться до ранку трупи в лісі закопувати.

Я підняла голову. Спочатку подивилась на Шамана, потім обернулась до Зеника. Він стояв зі своєю рушницею, тією ж самою, що і в підвалі.

-Снодійне? - хлюпнула носом, витераючи сльози долонею. Глянула на лежачого перевертня, він дихав. Слава Богу - дихав!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 49 50 51 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сабіт. Її перевертень, Влада Калина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сабіт. Її перевертень, Влада Калина"