Читати книгу - "Чужий і найрідніший, Інна Земець"

Та і сама це чую, вікна ледь з шибок не повилітали. Навіщо вже ховатись? Кудись та поцілили, біди вже наробили. Поки те в голові крутила, відчула як серце кригою охопило. Тремтячими пальцями дістала телефон, набрала Тараса – абонент недоступний. Без слів з Русланом одне одного зрозуміли, зірвалась з місця і бігом в коридор рвонула. По очах бачу, як хоч трохи міг би на ногу спиратись – поруч би скакав. Не витрачала часу, транспорт не виглядала, а бігла, під звук швидких що поруч мене летіли в напрямку мого руху. Не молилась, не плакала, губ не кусала - просто бігла. І чим ближче до лікарні була, тим більше крига всередині важчала. Чорний дим великим стовпом небо перекреслив, галасують швидкі і пожежні, люди хто подалі їде, хто з цікавості до місця суне. Завернула за ріг і аж вголос скрикнула від щастя – здається, не в лікарню поцілили – дим наче трохи далі. Не місце і не час для радості, бо комусь ті тварюки сьогодні біди принесли, але не можу щасливу посмішку спинити. Пройшла на територію, ближче до його відділення допленталась, на лавку впала. Здається у мене дихання якесь дивне. Як там воно? Гіпервентиляція? Трохи потемнішало в очах, тому ще раз Тарасів номер вже не набирала, просто сперлась спиною на лавку і завмерла. Добре, що я на території лікарні – медики поруч, а мені, здається, зараз буде допомога потрібна. Он вже голочки дріботять по ногах у руках, до шиї підбираються.

- Вам погано?

Та як вам сказати? Наче крига серце відпустила, та шось все одно темрява насувається. Розплющила очі і враз відчула, як кров венами шугонула. Е-е-е-е, ні – непритомніти не на часі. Відчуваю раптовий приплив енергії.