Читати книгу - "Збій системи, Інна Земець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Грім та блискавки за вікном були чудовим бекграундом для цієї ночі. Я ще ніколи не відчувала себе так, як сьогодні з Глібом поруч. Мене підхопило диким буревієм і крутило в тому вирі безкінечного блаженства. Він не давав мені пауз і невтомно дарував насолоду, від якої я втрачала відчуття реальності, перебуваючи в неспинному вільному падінні. Та він щоразу підхоплював мене, не даючи впасти. Всі дотепні жарти про відновлення пам’яті для нього і відповіді на питання для мене, загубились десь в минулому, а тут і зараз були лише ми - двоє спраглих, що не можуть насититись одне одним. Моя «Бебі-дол» стала жертвою нашої пристрасті, та я про неї не шкодувала. На світанку, він безкінечно довго вивчав губами мій шрам на руці, ніби намагаючись стерти його цілунками. В цю мить я не думала ні про що, окрім чоловіка що був зі мною. Моя шкіра була занадто чутлива, і, здавалось, серце було таким самим вразливим і беззахисним.
- За три години нам треба починати збиратись, мабуть, варто відпочити, - тих прошепотів Гліб торкаючись мого вуха язикомі тим самим знову прогнав сон подалі. – Дорога у нас довга.
- Переживемо, - відповіла я і засміялась.
- Чого смієшся?
- Не зважай.
- Сміх це добре, але в ліжку за таких обставин викликає певне занепокоїння.
Сказав так, ніби стурбований, та бачила, що чоловіче его квітне пишним цвітом – було з чого. Відчула як щоки знову запалали, але відповіла чесно.
- Шкодую, що ти тоді заснув.
- Ну то ще раз за це вибачусь.
Гліб чудово вміє без слів вибачатись.
Вирубилась в літаку миттєво і аж до приземлення спала, поки не відчула його губи на своїх – мені подобається так прокидатись.
- Не хотів би переривати твой сон, та мушу.
Гліб на мене дивиться і усміхається, а я тану.
- Зараз на потяг?
- Так. Ще трохи і ми вдома.
Друге купе цього разу нам не знадобилось і думка про дім неабияк тішила. Я повністю розчинилась в цьому щасливому забутті і сподівалась, що воно триватиме довго. Раніше, точно бігом у офіс би збирався, а цей раз знову поруч зі мною зостався, продовжуючи з того моменту, на якому після сну в потязі вранці спинились.
- Ти вирішив важливі справи геть закинути?
- Навпаки, надолужую втрачений час.
- Я про роботу.
- А я про тебе.
За що мені таке щастя? Наступного дня відбув до офісу, а я пів дня проспала, змотана та щаслива. Томив мене довго, та план спокусити ідеально втілив – хімічну реакцію між нами запустив, а далі її вже і не спиниш. Та поміж тим медовим місяцем все ж згадала про реальність і зайнялась пошуками роботи. Того ж вечора як додому повернувся і помітив, що резюме оновлюю, вигадав нову причину щоб мене бісити.
- Запиши собі телефон Влада – відтепер він твій водій.
Знову за своє – не питає, перед фактом ставить.
- Собі Влада забери, хай з Давидом самі визначають, хто тебе возитиме, а хто твій золотий характер - тісно поруч коли ви двоє.
Мої слова проігнорував, та мусила сама продовжити.
- Гліб, що за вигадки? Мені персональний транспорт не потрібен!
- Ну, як хочеш, особисто я тебе возитиму.
- Та жоден з трьох варіантів мен не підходить! І як то буде виглядати, коли на співбесіду з особистим водієм прибуду?
- Солідно.
- Аж занадто!
- То відміняй співбесіди. Вакансія асистентки досі тебе чекає.
Погна ідея. Вже працювали, як повернусь - пліток тепер по офісу по саму зав’язку піде. І сказала б, що начхати на ті чужі домисли, та насправді не байдуже аж зовсім. Та і яка там буде робота, коли щоразу дивлюсь і усмішка обличчям плисти починає?
- Даремно чекає, шукай мені заміну – не буду з начальником спати.
- По-перше, ми мало спимо, - засміявся Гліб.
- Ой, який жарт гарний! Ти зрозумів, що на увазі маю. Роман з керівником то якесь кліше.
- Стосунки з колегю то реальність, коли по пів доби в офісі проводиш і завого часу на інші знайомства не маєш. Так чи інакше, сам це не засуджую і іншим не раджу. І кого це обходить окрім нас?
- От мене це сильно і обходить. Вдома то особисте, а робота – то інша справа. Багато про неї думатимеш, як поруч буду?
Ого, скільки думок одразу у нього пронеслось – не встигла і половини міміки розпізнати. Ухопив мене в обійми, підтягнув до себе.
- Прилаштуємось.
За кілька годин підійшов до того ж, але в профіль – запропонував мені повернутись на посаду в юридичному. І цього не буде – причини ті самі, не хочу в центрі уваги перебувати. А як постійно так відволікатиме, то і нову роботу не скоро знайду. Та на водія погодилась, бо бачила, що це дійсно той компроміс, якого сильно потребує. Раптова зустріч з моїм минулим, зачепла його не менше ніж мене – кожен свої рани заголив. Про його поки не знаю, але я не хочу в його очах таке бачити.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Збій системи, Інна Земець», після закриття браузера.