Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Найкраще в мені 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкраще в мені"

518
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Найкраще в мені" автора Ніколас Спаркс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 84
Перейти на сторінку:
будинок.

— І це теж, — погодилася вона. Взявши келиха, вона покрутила ним, аби вино стікало прозорими стінками. — Удень, коли попіл відносило вітром, знаєш, про що я подумала? Я пригадала ту ніч, коли ми лежали на приплаві й дивилися, як падають зорі. Не знаю, чому, але раптом мені здалося, що я знову там. Я могла уявити нас — як ми лежимо на рушнику, як шепочемо одне до одного, як коники співають у траві — прекрасне, мелодійне відлуння. І над нами небо таке… живе.

— Чому ти про це розповідаєш? — в голосі Довсона чулася ніжність. Обличчя її раптом набуло меланхолійного виразу:

— Бо тієї ночі я зрозуміла, що кохаю тебе. Що я по-справжньому, безповоротно закохана. І, гадаю, моя мати знала, що саме відбувалося тоді.

— Чому ти так вважаєш?

— Бо наступного ранку вона запитала мене про тебе, і коли я відповіла, як почуваюся, між нами відбувся голосовий двобій — хто кого перекричить — гірший за всі інші. Вона навіть дала мені ляпаса. Я була така вражена, що не знала, як відповісти. І весь час вона товкла одне й те саме — до якої ницості я вдалася, як не розумію, що роблю зі своїм життям. Вона так все повертала, наче проблема була в тобі, та тепер, коли оглядаюся назад, розумію, що їй не важливо було, хто саме, це міг би бути хто завгодно. Бо справа була не в тобі, не в нас, не у твоєму прізвищі, не у твоїй сім’ї. Справа була в ній самій. Вона розуміла, що я дорослішаю, і вона боялася втратити контроль. Вона не знала, як з цим впоратися — і досі не знає, — Аманда хильнула вина й опустила келиха, прокручуючи його між пальців. — Сьогодні вранці вона ошелешила мене новиною про те, що я, бачите, егоцентрична.

— Вона помиляється.

— Я теж так вважала. Принаймні, спочатку. Але тепер вже не така впевнена.

— І чому ж?

— Я не дуже поводжуся, як заміжня жінка, правда?

Він дивився на неї й мовчав, даючи їй час осмислити власні слова.

— Хочеш, я відвезу тебе назад? — нарешті запитав він. Вона повагалася, а тоді похитала головою.

— Ні, — відповіла вона. — У тому-то й справа: я хочу лишитися тут, з тобою. Хоч і розумію, що так не можна, — вона заплющила очі, довгі темні вії лягли на вилиці. — Хіба є в цьому якийсь сенс?

Він провів пальцем по зовнішній стороні її долоні.

— Ти правда хочеш знати відповідь?

— Ні, не дуже. Але все так… заплутано. Шлюб, я маю на увазі.

Вона відчувала, як легенько він гладить пальцем її шкіру, викреслюючи заплутані візерунки.

— Тобі подобається бути заміжньою? — запитав Довсон, і в голосі його чулася несміливість.

Замість того, щоб негайно відповісти, Аманда випила ще вина й спробувала зібратися з думками.

— Френк хороший чоловік. Час від часу, принаймні. Але шлюб відрізняється від того, що уявляє собі більшість людей. Всі хочуть вірити, що шлюб — це якась ідеальна рівновага, що її можна знайти, але це не так. Хтось один із двох завжди любить сильніше за іншого. Я знаю, що Френк любить мене, і я теж його люблю. Просто… не так, як він мене. І ніколи не зможу.

— Чому?

— Хіба ти не знаєш? — вона глянула на нього. — Через тебе. Навіть коли ми з ним стояли перед вівтарем, і я збиралася виголосити свою обітницю, то найдужче за все бажала, аби на його місці був ти. Бо я не просто любила тебе — я кохала тебе понад усяку міру, і вже тоді розуміла, що нічого подібного до Френка відчути не зможу ніколи.

У Довсона пересохло в роті.

— Тоді нащо ти вийшла за нього?

— Бо я вважала, що він достатньо хороший для мене. І сподівалася, що змінюся. Що з часом, можливо, я зможу покохати його так само, як тебе. Але я не покохала, і роки минали, і мені здається, що й він усе зрозумів. І йому від цього боляче, і я знала, що йому від цього боляче, але що завзятіше він намагався показати мені, наскільки я важлива для нього, то менш вільною я почувалася. Мене це буквально душило. І я ображалася на це. Ображалася на нього, — вона поморщилася від смаку власних слів. — Розумію, що це звучить жахливо. Я огидна.

— Ти не огидна, — відповів Довсон. — Ти чесна.

— Давай я закінчу, гаразд? — сказала вона. — Я хочу, аби ти дещо зрозумів. Ти маєш знати, що я люблю його й ціную сім’ю, яку ми з ним створили. Френк обожнює дітей. Вони є центром його життя, і, напевне, саме тому смерть Беа так по нас вдарила. Ти не уявляєш, як це страшно: бачити, що твоя дитина хворіє, стає кволішою й кволішою, і ти розумієш, що нічим не можеш зарадити. І тебе носить цими американськими гірками переживань та страждань, й ти відчуваєш і ненависть до Бога, і покинутість, і зрадженість, і знесиленість, і порожнечу. Хоча я все-таки спромоглася пережити цей біль. А от Френк так і не пережив. Бо на дні, на задній стінці всього цього ховається відчай, і він просто… з’їдає тебе зсередини. І в тому місці, де колись була радість, тепер ніщо. Бо саме радістю була для нас Беа. Вона була втіленням щастя. Ми навіть жартували, що вона народилася з посмішкою на личку. Вона навіть немовлям майже не плакала. І так було до останнього. Вона постійно сміялася. Для неї життя було безперервним щасливим відкриттям. Джаред і Лін билися між собою за її увагу, уявляєш?

Голос у неї був такий, наче слова дряпають їй горло. Вона на хвильку зупинилася, а тоді продовжила:

— А тоді з’явився головний біль, і вона стала натикатися на речі, коли чимчикувала кімнатою. І ми носили її по лікарях, і кожний з них казав, що нічого не зможе вдіяти, — вона важко глитнула. — Після того… все почало виходити з ладу. Але вона лишалася такою, як була, розумієш? Щасливою. Навіть наприкінці, коли вона й сісти без допомоги не могла, все одно сміялася. І щоразу, коли я чула той сміх, то відчувала, як від серця відколюється ще один шматок, як воно ось-ось трісне навпіл.

Аманда замовкла, бездумно дивлячись у темне вікно. Довсон чекав.

— Під кінець я просто лежала з нею на ліжку годинами, просто обіймала її, доки вона спала, і коли вона прокидалася, то ми лежали й дивилися одна на одну. Я не могла відвернутися, бо

1 ... 50 51 52 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкраще в мені», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкраще в мені"