Книги Українською Мовою » 💙 Історичний роман » Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда 📚 - Українською

Читати книгу - "Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда"

499
0
09.03.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Люлька, шабля - вся родина" автора Олег Говда. Жанр книги: 💙 Історичний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 108
Перейти на сторінку:

Той, що розмовляв з Корсаком, вхопив козака за комір і ривком поставив на ноги. Судячи з ширини плечей — силою харциза Господь не обділив.

— Ну, надумав? — запитав знову сиплий. Ростом отаман харцизів був так собі. Нічого особливого. Але очі, мов свердла. Ніби в саму душу лізуть. Хто слабкий духом, від такого погляду і зомліти може.

— Важка справа... — похитав головою Іван, відганяючи ману. — Коли питаєш, значить, можна і легку смерть попросити, вірно?

Отаман кивнув.

— І чоловік ти, я бачу, серйозний, поважний — значить, слова дотримаєш.

— Певно що так. Не сумнівайся. Вибрав?

— Не підганяй. В тому й заковика... — поцмокав язиком Корсак. — Слабка людина, ласа до спокуси. Можу погодитися і упустити єдиний шанс... А іншого вже не буде.

— Нічого не зрозумів... — Тусь, озирнувся по сторонах. — Розум він втратив зі страху чи що? От халепа. Одного вбили, другий збожеволів... Плете якусь нісенітницю.

— Вдає... — здоровань відчутно пхнув бранця кулаком в поперек. — Дозволь, отамане. Я один ремінець зі спини виріжу. Він тобі відразу скаже все, що знає. Навіть розпитувати не доведеться.

— Встигнеш... — отаман зупинив здорованя і знову звернувся до бранця. — Краще не дратуй мене, козаче. Я не люблю загадок. І звик отримувати відповіді... якщо питаюся.

Корсак не зійшов з розуму і не молов дурниці зі страху чи відчаю. Просто запорожець помітив те, чого не могли бачити харцизи, що стояли до нього обличчям. Лаврін Капуста, якого вже записали в покійники, поворухнувся і підняв голову, прислухаючись. Шанс примарний, зовсім малесенький, як волосся на долоні, але нічого іншого не було. І втрачати його — зіграти смерті на руку.

Одному Богу відомо, які карти випадуть, але хто не ризикує, той куш не зриває. А єдине, що наразі можна зробити — це тягнути час, вірити в диво і присипляти пильність харцизів.

— Нічого незрозумілого в моїх словах немає... — запорожець з гідністю розправив плечі і заговорив поважно, неквапливо. — Самі посудіть... Прожив я життя... чого там — і довге, і важке. Всяке-різне траплялося... Як то кажуть, часом з квасом, порою з водою... Є чим пишатися... Ну, і таке, в чому покаятися не гріх, теж знайдеться. Не святий же... Крила за плечима не ростуть…

На Січі Корсак славився відмінним балакуном і вмів такі байки завертати, що запорожці тільки чубами трясли і примовляли: «От же ж бреше, псячий син, най би його шляк... Але же і плете, мов біда бич». І не тільки словом, а й інтонацією... Коли треба — підніме голос, а в інший раз тихенько зашепоче, знай тільки, прислухайся, якщо хочеш розчути, про що мова. Тож, Іван не здивувався, коли і харцизи стали до нього підтягуватися з усіх боків. Одного побоювався: не витримати і самому себе не видати. Тому, як не хотілося, а зібрався з силами і став до побратима боком, щоб навіть випадково не кинути в його бік зайвого погляду.

— Загалом, жив не тужив... поживав та й добро наживав. Про завтрашній день не турбувався, на те кухар та курінний отаман є. І полкова старшина. Ну, і кошовий, само собою... Але зараз, коли, вважай, однією ногою на поріг іншого світу ступив... Задумався я: куди ж мене святий Петро — той, ​​що ключі від Райських воріт тримає, направить? Що скажете?

Харцизи не відповіли, та Іван і не чекав. Привернув увагу несподіваним питанням до себе ще більше і продовжив так само неквапливо, немов наодинці з собою розмірковував.

— Січовий панотець Никифор часто примовляє, що кожен, хто за православну віру зі зброєю в руках живіт покладе — у Раю буде.

Харцизи невдоволено забурчали. Вони ж всі відступники. І Корсак підвищив голос, перебиваючи гомін.

— А раптом це не так? Що якщо на небесах іншу думку мають? Поткнеться моя душа до брами заповітної, а святий Петро вхопить її за шкірку і як гаркне: «Куди преш, пес шолудивий?! Чимчикуй у Пекло і сиди там, поки не очистишся від пролитої крові!» І законопатять мене на муки пекельні, нестерпні... Туди, де тільки вогонь, плач і скрегіт зубовний. Років на сто .. а то і більше.

Схоже, розбійників пройняло. Вони не подали виду, особливо отаман, але очі опустили. Хоч і не замислювалися над цим, але ж знали, що легше в'ючному коневі крізь вушко голки пролізти, ніж душам їх очиститися. Того й лютували, що зворотний шлях лиходіям заказаний. Як прокажені намагаються заразити здорових, так і їм солодко було віднімати чуже життя, знаючи що вже прокляті і гірше не буде. Тому, в наступну мить на запорожця витріщилася дюжина палаючих ненавистю очей.

— От я і розмірковую... — заквапився той, розуміючи, то ще мить і його перестануть слухати. — Може, краще тут помучитися? Наостанок? День, два... нехай, навіть тиждень... Це ж не сто років, тим паче — не вічність. А святий Петро, ​​оцінить перенесені страждання і зглянеться наді мною. Просльозиться та й пустить до Раю без спокути… Що ви на те? Варта шкіра за виправу чи ні? Варто спробувати?

І знову відповіді на запитання Іван не почув. Оскільки отаман харцизів у цей час навіщось подивився в бік Капусти і аж побуряковів од злості. Як тільки не луснув?..

— Дурні! — закричав, бризкаючи слиною. — Віслюки! Вуха розвісили! А поки цей хитрун нам зуби заговорював — товариш його втік!.. Наздогнати! Спіймати! На кіл! Обох!

І даючи вихід люті, з такою силою зацідив Корсакові кулаком в зуби, що у того в очах потемніло, — і запорожець беркицьнув на землю, мов неживий.

1 ... 50 51 52 ... 108
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда"