Читати книгу - "Серце дракона, Валентина Бродська"

- Одну хвилиночку! Буде зроблено! - шанобливо відкланявся гардеробний.

Ян з виглядом знавця прийнявся вивчати меню.

- А ціни тут, нічого так, помірні. Я думав, що прийдеться розпрощатися з кругленькою сумою, - зауважив охоронець.

- Банкет за мій рахунок, замовляйте все, чого душа забажає! - запропонував Ларс.

- Раміє, мені дуже подобається твій винаймач, може змінити роботу? - сказав Гор і розреготався, побачивши сурове обличчя дівчини, - Я жартую, жартую, а то ще вб'єш ненароком.

- Та кому ти потрібен, ще руки об тебе бруднити! - вдаючи байдужість, промовила найманиця.

В цей час до столика підійшов офіціант.

- Доброго вечора, шановне панство, чи готові ви здійснити замовлення?!

- Так, - відповів за всіх Ларс, - Нам особливої горілки Бенжо, а дамі рожеве вино. Для початку ми хочемо юшку з форелі, а трохи пізніше принесіть тарілку печених перепелів в гірчичному соусі, смажені реберця з цибулею, котлети з рубленого м'яса, срібленські ковбаски, печену картоплю з часником, хліб і асорті з квашених овочів. Можете добавити пару ваших фірмових салатів.

- А як же "вибирайте, чого душа забажає"? - обурився Ян, - Я канапок з ікрою хотів і оселедчика, і сирного асорті…

- Додайте це в меню, а ще ягідного морсу та яблучного соку принесіть, - дозамовив Ларс.

Вільних столиків майже не залишилося, так як публіка все прибувала. В основному вона складалася з чоловіків. Де-не-де можна було зустріти даму у супроводі кавалера. По залу снували офіціанти, обслуговуючи столики.

Ян з вовчим апетитом наминав за обидві щоки принесені страви.

- Яне, може вип'єш з нами? - запропонував Гор.

- Я на голодний шлунок не п'ю! - відмовився охоронець, підчепивши виделкою чергову ковбаску, і продовжив поглинати їжу.

- Нічого собі "на голодний шлунок", - здивувався Ларс, - та щоб я скільки їв, то мабуть вже і на коня не заскочив, і куди тільки воно в тобі дівається?

Не дивлячись на завжди гарний апетит, Ян був струнким та підтягнутим, про таких говорять "ні краплі жиру, одні м'язи".

- Я хлопець з села, виріс на свіжому повітрі, в полі на роздоллі, біля корівок, кізок і маминих пиріжків, - з набитим ротом проговорив охоронець.

- Ой, не тринди! Ти ту корову здалеку якщо бачив - то й добре! - втрутився Гор, - Якщо знайдеш собі дівчину, я їй обов'язково розповім, який ти ненажера. Хай гарно подумає, перед тим як погоджуватися вийти за тебе заміж! 

- Не дочекаєшся! Від жінок одні проблеми! А я хлопець вільний, з якою хочу, з тією лягаю, а на ранок вже тікаю! - відрубав Ян, забираючи з тарілки останню канапку.

- Все одно, Яне, простій людині краще стільки не їсти, - зауважив Ларс, відбираючи канапку з рук у охоронця і закидаючи до рота.

Ян з сумом в очах провів бутербродик в останню путь.

- А хто сказав, що ми звичайні люди?! - запитав він, відкидаючись на спинку стільця і насуплено складаючи руки на грудях.

"Проговорився", - подумала Рамія, - "І хто тільки за язик тягнув"!

Ларс стрепенувся, відчувши цікавинку.

- Тобто? Ви що, теж нащадки драконів? - звернувся він більше до Гора.

- Так, - не став лукавити охоронець, - І цього парубка не в хатці-мазанці виростили, як він тут вигадував.

- І Мак.., і Дір.., і Норман теж? - не вгамовувався Ларс.

- І вони теж, - відповів серйозно Ян.

- Нічого не розумію, я ж нічого не відчув. Але і Рамію теж не зразу розпізнав, - кивнув чоловік в бік найманиці. - Оце так сюрприз!

- А ти і не міг нас викрити! - на цім слові, чоловік зняв з шиї тоненький ланцюжок з невеличким кулоном у вигляді ока, яке тримала пара рук, і передав Ларсові, - Це артефакт "Відведення очей" він приховує драконячу сутність. Кожен з нас ним користується, окрім Рамії. В передостанньому завданні вона його втратила. 

Шокований Ларс мимоволі затиснув в руці ланцюжок. "То хто ж вони всі такі? - задався питанням розгублений чоловік.

- Ра-мі-є? Я думаю, що ти дуже хочеш щось мені розповісти, - повертаючись до дівчини, вкрадливо проговорив він.

Найманиця на відміну від Ларса не розгубилася, хижо посміхнулася і поклала долоню на його руку, ніжно погладжуючи.

- А ти не думай, Лар-си-ку.

Ларс прямо подивився їй у вічі, намагаючись знайти хоч якісь відповіді, аж тут почувся барабанний дріб.

Всі мимоволі поглянули на сцену. Перед портьєрами стояв конферансьє і чекав, коли вся публіка зосередиться на ньому. І ось пролунав останній удар барабану.

- Пані та панове, шановні гості! Зустрічайте! Золотий голос Срібленців і не тільки! Чарівна Лола! - з захопленням майже прокричав ведучий.

Пролунали гучні оплески і подекуди скандування: Ло-ла! Ло-ла! Ло-ла!

Конферансьє зробив характерний знак рукою і всі затихли:

- Як поділилася зі мною співачка, сьогодні вона виконає нову пісню, мотиви якої в свій час почула серед простих людей. Наші талановиті музики створили для неї мелодію. Тож, зустрічайте оплесками!

Залом пролунали ще більш гучні овації. Рамія повернула голову в бік фойє. Там було повно народу.

- Ларсе, а звідки взялися ці люди? - запитала вона і кивком голови показала в бік новоприбулих.

Чоловік прослідкував її жест поглядом і посміхнувся, потім наклонився до дівчини і пояснив:

- Справа і зліва від входу ще дві зали. В одній просто бар, а в другій можна пограти в карти або в кості. Двері оздоблені дзеркалами, тому ти не помітила. Відвідувачі, мабуть, почули оплески і прийшли на концерт.

Закрутився еоліфон, наповнюючи завиванням вітру все приміщення, десь закаркав одинокий ворон.

Повільно відкрилася завіса. В центрі сцени в скупому освітленні опустивши голову стояла витончена білявка. Її чорна, вишита сріблом сукня, ефектно підкреслювала всі вигини ідеальної фігури. В глибокому розрізі рясної спідниці було видно стрункі ніжки в шовкових панчохах і в черевичках на високих підборах.