Читати книгу - "Запасна наречена. У відпустку в інший світ, Анна Лерой"

Лев приводить мене до найближчого вузла переміщення, причому контур химери злегка розмивається, проникає в прилад. Секунда — і химера вже хитає головою, мовляв, давай підходь. Здається, у вузлів усе ж таки є якийсь метод перемикання точки виходу. Можливо, це тільки сейлам під силу. Якщо так, то Арата не могла самостійно кудись зникнути, хтось їй допоміг.

Виходжу я не зовсім у тому коридорі, де думала, що опинюся, та лев спрямовано продовжує йти далі, значить, до мети недалеко. Але за рогом ми натрапляємо на вкрай неприємну картину. Спочатку я помічаю якусь метушню, потім звук удару і ледь чутний писк. Так могло бути, коли хтось схопив дівчину за плечі і труснув добряче або щось іще подібне зробив. Мені ніяково, я розгублена, тому не одразу з'являюся ближче до події як супергерой, щоб врятувати когось. Насамперед я заглядаю за рог. У кутку стоїть парочка. За широкою спиною чоловіка незрозуміло, хто з ним, ось тільки жіночі руки, що невпопад б'ють по його плечах, — навряд чи це свідчення взаємної пристрасті. Чоловік ще й намагається жінку кудись тягнути.

Я повільно відраховую три секунди й спокійним навіть веселим голосом кажу:

— Алне, і довго ти мене водити будеш? Твій господар не засмутиться через твою відсутність? — і якраз демонстративно звертаю в коридор.

Кулі на стелі світять трохи тьмяніше, ніж потрібно, але обличчя того, хто обернувся на звук, і так видно. Сейл Нок, вочевидь, не обмежився пропозиціями мені і вже готував запасний аеродром у вигляді ще однієї сейли. Обличчя дівчини яскраво-білою плямою виділяється на тлі темної стіни, але вона, незважаючи на ослаблу хватку чоловічих рук, застигає на місці переляканим бабаком. Гм-м, я б бігла тієї ж миті або хоча б штовхнула чоловіка. Придивившись, я помічаю, що це одна з потраплянок. І загалом усе стає зрозумілим.

— Сейле Ноке, а як же ваші щирі обіцянки? Я вже було повірила, що одна єдина для вас! — я здивовано охаю, картинно притиснувши руку до грудей.

Мені трохи весело, трохи гидко. Останнє від того, що сам Нок не так далеко й пішов від того, кого він так ненавидить або кому заздрить. Тобто від Герте Дора. У цих двох чоловіків набагато більше спільного, попри всі пафосні слова Нока про те, що він «не такий». А весело мені ще й тому, що Нок може скільки завгодно неприємно витріщатися, хмурити брови й виглядати відчуженим і наче далеким від усяких дрібниць — ну подумаєш, вішає він локшину на вуха кільком дівчатам-потраплянкам, але ж то заради вищого блага. Але зробити мені він нічого не зможе, якщо захоче, бо поряд зі мною лев, який вже й крила розгорнув велетенські та хвостом загрозливо ворушить.

— Сейло Ольго, це зовсім не те, що ви подумали... — ледь помітний видих крізь зуби. Ага, не очікував і тепер злиться, он як кулаки стискає, силкується придумати швидко якусь відмазку. Але я його перебиваю.

— Хочете, я зроблю вам ласку і все за вас поясню? — хмикаю я, але, щоправда, навряд чи причина такої поведінки Нока полягає в раптовому всеохоплюючому коханні, все набагато простіше. — Або ви водночас і повністю втратили голову від співзвучної пари. Але тоді виникає питання, чому вона відбивається і взагалі не особливо рада вашій увазі. Або ви просто бігаєте в пошуках найкращого варіанту, готуєте запасний, так би мовити, аеродром, порт. Не вийде зачепити гарними словами мене, є ще дівчата. Хтось має виявитися водночас наївним і розгубленим і в ітозі піддатися вашому натиску. А цілитеся ви в потраплянок, бо місцеві обрані Покликом пошлють вас за такі викрутаси пішим ходом до іншого боку Витоку. А от ті, хто вихований в іншому світі, можуть мати підходящі вам погляди. Наприклад, вважати, що чоловікові видніше і саме він все вирішує або ще що. Так, сейло?..

Я переводжу погляд на дівчину і розумію, що зовсім не пам'ятаю, як її звати. Вона з магічного світу, на тлі інших дівчат найчастіше губилася. Коли танці були, ніяковіла, але не відмовилася танцювати, слухняно пішла, щоправда, весь час витріщалася в підлогу.

— Дельфіна, прошу вибачення, чи я можу можу?.. — тихим шелестом чути її голос. Вона несміливо піднімає на мене погляд, але тільки на мене, на Нока дивитися побоюється. Може, прикидається. А може, просто занадто сильні вбиті суспільством її світу правила. М-да, для цієї дівчини Виток, найімовірніше, ще більш незрозумілий, ніж для мене.

— Ми зараз підемо звідси, — я штовхаю Нока плечем і хапаю Дельфіну за руку.

— Вона відповіла мені згодою. Стій, я її не відпускав, — чую в спину, але обертатися не збираюся. Не тоді, коли моя «подруга по нещастю» дуже сильно тремтить, але слухняно завмирає на вимогу Нока. Ще чого не вистачало!

— Химері свій будеш наказувати! — я штовхаю Дельфіну далі коридором, вона слухняно робить кілька кроків, а сама обертаюся до Нока в позиції — руки в боки, ноги по ширині плечей, підборіддя вище. Достатньо мені власного і чужого досвіду, щоб відчути якнайчіткіше — це не той чоловік, який допоможе Дельфіні вибратися з кокона страху і вбитих її рідним світом традицій. Він — слабкий, егоїстичний, зациклений на собі. Він візьме собі зручну сейлу, зігне її так, як йому захочеться, щоб жила тихенько, не лізла під руку, не сперечалася, а потім гнобитиме її все життя за те, що вона не сильна, не енергійна, не... і так далі.

Усе це я кажу Ноку, дивлячись в очі. Чекаю, може, зараз обуриться, може, почне виправдовуватися або хоча б очі забігають, видаючи, що йому хоч трохи соромно, що він бодай сумнівається у правильності своїх вчинків. Але ні, він тільки задирає підборіддя догори і відкидає остаточно ввічливість.