Читати книгу - "The Russia Conundrum, Mikhail Khodorkovsky"

Але Володимир Путін козиряє навіть Трампу. Путін продає брехню російському народу, весь час наполягаючи на тому, що його брехня є правдою, що чорне - попри численні докази протилежного - є білим. Коли люди мають нахабство відстоювати правду, Кремль не виявляє милосердя. Жінка, син якої загинув у катастрофі підводного човна “Курськ” у 2000 році, намагалася критикувати неефективність рятувальної місії на прес-конференції Міністерства закордонних справ, але на очах у присутніх журналістів втратила свідомість, коли їй встромили шприц у руку.

Не погоджуватися з кремлівською версією подій небезпечно. Захід і демократична опозиція зобов’язані стати на захист тих, хто наважується говорити правду. І це стосується не лише політиків, але й західних ЗМІ.

Відколи я живу в Лондоні, мене вражають британські телевізійні новини. БіБіСі, ІТН, Чанел 4 і Скай прагнуть до об’єктивності та неупередженості. Бі-Бі-Сі піддається нападкам з боку політиків як лівого, так і правого спрямування, що наводить мене на думку про те, що їхні репортажі підтримують високий рівень збалансованості. Незважаючи на те, що до 2018 року Скай Ньюс належав магнату Фокс Руперту Мердоку, він відкидає політичну упередженість, яка стала візитною карткою багатьох мовників за кордоном. У США, наприклад, спостерігається помітна радикалізація телевізійних мереж, коли СіеНеН відкрито підтримує лівих, а Фокс - правих. Це призвело до руйнівної поляризації американської політики, а упередження людей вкоренилися до крайнощів. Я шкодую, що Рональд Рейган відмовився від вимоги “справедливості”, яка до 1987 року вимагала балансу від мереж мовлення. Тепер, коли соціальні мережі дозволяють людям закриватися від альтернативних думок і жити в монолітній групі, іноді поділяючи найрадикальніші і часто явно помилкові переконання, це питання має бути серйозно переглянуте.

Але в путінській Росії ситуація набагато гірша. У США існує принаймні ринкова конкуренція, яка гарантує, що більшість політичних поглядів представлені принаймні одним каналом. У Росії держава має фактичну монополію на засоби масової інформації, що гарантує їй також і “монополію на істину”. Борис Єльцин дозволив коротку інтермедію свободи в тисяча дев’ятсот дев’яностих роках, але Володимир Путін замінює гласність поверненням до радянських часів. Кремль створив домінуючий інформаційний потік, який веде агресивну і перманентну інформаційну війну. Нечисленні незалежні засоби масової інформації, що залишилися, переслідуються і обмежуються владою.

Популярний жарт останніх кількох років у Росії запитує: - Як по-російськи фейкові новини?, - а відповідь: “Новини”. Він став улюбленим серед тих, хто зневірився у брехливості державних ЗМІ та комунікаційної машини Володимира Путіна. Але правда має більше нюансів. Люди в Росії знають, що відбувається. Новини спотворюються, але це не завжди приховується. Підступність полягає в тому, як путінська пропагандистська операція проникла в голови людей і з якою легкістю вона навчилася змушувати людей вірити в припущення. Якщо всі доступні джерела новин продовжують говорити вам, що факт слід розглядати певним чином, більшість з нас погодиться, що саме так його і слід розглядати.

Психологи довели, що людей відносно легко переконати пристосувати свою думку до загальної думки. У тисяча дев’ятсот п’ятдесятих роках американський дослідник Соломон Аш провів серію експериментів, в яких вивчав феномен конформності - процес, за допомогою якого на думку людини впливає думка групи. Аш виявив, що люди готові ігнорувати реальність - нехтувати свідченнями власних очей і давати відповідь, яка, як вони знають, є неправильною, - щоб відповідати решті групи. Він дійшов висновку, що люди змушені слідувати негласним правилам і моделям поведінки суспільства, в якому вони живуть, керуючись вродженим страхом виглядати інакше або бажанням бути частиною групи.

Кремлівська пропагандистська машина вправно експлуатує ці страхи і бажання, і ми, демократична опозиція, повинні навчитися боротися з ними. Свобода слова і відкритість суспільства були і залишаються найважливішими елементами демократії. З психології відомо, що соціальна підтримка є важливим інструментом зменшення згубного конформізму; якщо людина знає, що інші в її соціальній групі готові чинити опір, вона теж з більшою ймовірністю зробить це. Наше завдання - забезпечити цю підтримку, надати фактичні запевнення, які призведуть до створення критичної маси громадян, готових відкинути кремлівські маніпуляції. Аш припускає, що конформність знижується, коли люди мають можливість реагувати приватно, без зовнішнього тиску з боку суспільства. Це призвело до того, що багато росіян вдають, що приймають “офіційну” точку зору на речі в суспільному житті - щоб уникнути осуду або виглядати інакше - залишаючись при цьому повністю свідомими того, що офіційна версія є брехнею. Як зазначив польський письменник Чеслав Мілош, жити таким подвійним життям, знаючи і вдаючи, що не знаєш, може бути дуже незручним психологічним завданням. Це конфлікт, підсумований в іншому російському анекдоті про двох кадебістів, які випивають після роботи. Перший, Дмитро, каже своєму другові: - Скажи мені, Іване. Що ти насправді думаєш про режим, в якому ми живемо?. - Іван відповідає: - Так само, як і ти, - після чого Дмитро на мить замислюється, а потім каже: - У такому разі, мій обов’язок - заарештувати тебе.

Змушувати людей вірити в брехню не є чимось новим для Росії. Йосип Сталін переписував реальність в епічних масштабах, збільшуючи власну значущість, викреслюючи колишніх суперників з історичної пам’яті, перемальовуючи їхні обличчя з фотографій. - Хто контролює минуле, той контролює майбутнє, - писав Джордж Орвелл у своєму романі “Дев’ятсот вісімдесят четвертий; - Хто контролює теперішнє, той контролює минуле. - Більшовики розглядали історію як ресурс, який можна переосмислювати за власним бажанням, щоб відповідати поточним цілям Кремля і виправдати його обіцянки про ідеальне соціалістичне майбутнє. - Комунізм зробив майбутнє визначеним, - йшлося в іншому жарті, - але минуле абсолютно непередбачуваним.

Сталін був пунктуальним, вказуючи радянським історикам, що писати про нього. Він продиктував власну статтю у Великій радянській енциклопедії, офіційній версії історії країни. - Всім відома нищівна сила Сталінської логіки, - скромно писав Сталін, - кришталева ясність його інтелекту, сталева воля, любов до народу. Його скромність, простота, чуйність і нещадність до ворогів добре відомі всім…

Путін - останній російський самодержець, який підлаштовує історію під себе. У лютому 2013 року він наказав російським історикам розробити рекомендації для нових шкільних підручників з історії, які б пропонували зображення минулого - і сьогодення - більш відповідне до його версії автократії. Частково це було викликано страхом, який охопив його після широкомасштабних протестів 2011 і 2012 років, і необхідністю зміцнити свій імідж перед президентськими виборами, що наближалися. Але це також був марнославний проект. Вказівки полягали в тому, щоб не