Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

Я прокинулася від того, що відчула на собі чийсь погляд. Він був прискіпливим та, наче, важким. Розплющивши очі я побачила Юрію, що сиділа на ліжку та посміхалась. Хитра та задоволена посмішка, але, схоже, все ж їй подобалось бачити мене в чиїхось обіймах.

Мабуть, її настрій був би не таким добрим, якби вона не спала під час навідування до мене Тарії. А от Ігор не спав, удаючи, що й очей не стуляв вночі. Але я добре пам’ятала як він вже сопів в той час, коли мав бути на варті. Не можна йому довіряти таку роботу. Він надійний, але перед сном у нього справжня слабкість. 

— Нам пора, — промовила я та підвелася.

Спати на підлозі може і тепліше, ніж на землі, але і твердіше. Тіло трішки нило від цього, але загалом я почувалася добре. І судячи з вигляду, Юрії теж було непогано, давно її такою веселою не бачила, як останнім часом. Навіть кров моя їй більше була не потрібна.

Цікаво, що відбувалося в її розумі, коли Демон ледь не вирвався з неї? Потім потрібно буде поцікавитися. 

— Що таке? — запитала вона, мабуть, через мій прискіпливий погляд. — В мене щось з обличчям?

— Так, воно в тебе занадто задоволене, — кинула я у відповідь та стала збирати речі до сумки. 

— Я сходжу перевірити коней, — промовив Деян та вийшов за двері.

Мала визнати, по ньому і не скажеш, що вночі щось було. Думаю, таємниці зберігати він вмів добре. 

— Зачекай, — промовила я вже до дверей, після чого пішла за ним, перейшовши на шепіт. — Там може бути небезпечно. Пам’ятаєш, Тарія сказала про це.

— Що ж, ще одна людина при зброї не буває зайвою, — підморгнув він у відповідь. 

Вийшовши до зали корчми, ми не помітили чогось особливого. Всього то п’яні чоловіки валялися то тут, то там, а серед них, так само без тями, лежала й істота, що все ще носила чуже обличчя. В її довгих руках був кухоль та пляшка.

Мабуть, не тільки в людей бувають проблеми з випивкою. Та що дивно, корчмар, що мовчки щось робив за одним зі столів, все ще не вбачав в тій істоті монстра. Більшість вчорашніх випивак зникли, мабуть, пішовши у справах. Схоже, воно навіть під час сну могло підтримувати свою ілюзорну магію. От би Юрія так добре вміла контролювати свій вогонь, поки ми ходили степом. 

— Воно п’яне та спить, — сказала я Деяну, знаючи, що він слабо розрізняв ту істоту. 

В ту ж мить двері до корчми відчинилися, і звідти показався чоловік з закривавленим обличчям. Та вірніше буде сказати, що він був без обличчя. Він розгублено дивився по сторонах своїми очима, якими навіть моргнути не міг. Погляд хаотично блукав залою, навіть на мить не зупиняючись на чомусь.

— Хто я такий? — жалісливо промовив він, після чого продовжив йти у наш бік. — Ви знаєте, хто я такий? Як мене звуть!? 

Вмить моя рука опинилася на зброї, і ми з Деяном розійшлися в сторони, пропускаючи між собою безликого чоловіка. Корчмар також, завмерши наче блідий камінь, спостерігав за тим, як чоловік повільно крокував до непритомної істоти.

— Не подобається мені це, — прошепотів Деян, одразу після чого безликого охопило якесь безумство.

— Це я тут на підлозі? — він зупинився перед істотою, що вкрала його лице та, схоже на все,  й спогади. — Паскуда! Чому ти виглядаєш як я!? Віддай моє обличчя!

Він почав бити ногами чудовисько, так сильно як тільки його сили дозволяли, поки воно не стало прокидатися. Удари розбудили істоту, але, схоже, не були болючими — воно сильне, це точно. Та спершу воно, навіть не дивлячись на побиття, виглядало спокійним. Але це тільки до миті коли удар чоловіка не прийшовся на обличчя, після чого воно злетіло як зірвана маска. По очах корчмаря я зрозуміла, що ілюзія розвіялася щойно тільки це сталося. Він безмовно підійшов, кліпаючи очима так, наче сподівався, що йому просто ввижалося.

— А, що за!? — закричав власник корчми, тікаючи з усіх ніг. Але довга рука потвори за якусь мить вхопилася за його ногу та зламала її, після чого потягла до себе корчмаря. — Допоможіть! 

Я переглянулася з Деяном. Не думаю, що хоч хтось із нас двох міг би назватися доброю людиною, а тому наші перші думки були очікуваними — забиратися звідси як можна скоріше, не рятуючи корчмаря.

Та потвора не збиралась відпускати когось із тих, хто побачив її справжній вигляд. Корчмаря, взявши за ноги та піднявши майже до стелі, воно розірвало навпіл, після чого вдарило безликого, який відлетів в сторону та нарешті замовк.

Іншим, хто все ще не прокинувся після п’янки, воно порозтоптувало голови, вбивши їх та навіть не давши прокинутися. Воно було дуже швидким, і ми б не втекли, не кажучи вже про те, що не тікали б без Юрії та Ігоря. 

— Крі-крі-крі, — почувся звук із його комашиної голови, яка до цього ховалася за чужим обличчям. 

Воно взяло до рук стола та кинуло в мене, і я навіть не встигла зреагувати та ухилитись, опинившись на підлозі.

Сильне та швидке, але ми мали щось зробити. Відкинувши із себе стіл, я побачила як Деян з трудом відбивав удари рук своїм мечем, постійно відступаючи. Руки чудовиська тепер були з довгими кігтями, що віддавали металом при кожному ударі.

Зачекавши поки Деян відступить із потворою достатньо далеко, щоб у мене була можливість непомітно зайти зі спини, я спробувала атакувати. Не зупиняючись і на мить, я протаранила всім своїм тілом спину істоти, виставивши вперед есток. Але сволота вчасно розвернулася, змахнувши своєю рукою так, що я думала мене навпіл переб’є. Есток так і не влучив в неї, а я відлетіла назад та вдарилася об стіну ледь її не пробивши.