Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

Щось точно хруснуло, і судячи з болю в спині, це були мої кістки, а не стіна. Голова теж жахливо боліла, все двоїлося перед очима. Та я все ще бачила як істота схопила Деяна за шию та намагалася передавити її, зламати. Він бив її руку мечем раз за разом, але безрезультатно. В якийсь момент мій та погляд Деяна зустрілися, і я вже почала думати, що це кінець.

Та в залу вибіг Ігор, що одразу ж вдарив чудовисько по голові своїм мечем, але теж не встояв на ногах від змаху другої руки. Ми були безсилими проти неї. Була б у мене тільки можливість дістати до ворога своїм естоком, чи хоча б кров’ю, і я б могла побороти нападника. 

Я стала підводитись на ноги, спершу обіпершись об стіну, в якій побачила добрячу вм’ятину. Крок за кроком я прискорювалась та відчувала як зламані кістки зросталися. Схоже, не всі мої кістки стали такими ж міцними як в руках.

Ще п’ять кроків і я знову отримала шанс завдати удару, але і цього разу воно мене помітило. Тепер воно прикривалося спиною Деяна як щитом від мене, і я зовсім не знала що робити. Деян довго не протягне, це було видно по тому, що він вже ледь махав мечем завдаючи сміховинних ударів. Шию воно йому не ламало, а от задушити точно намагалося. 

— Деяне, відведи меча назад, негайно! — прокричала я йому, на що він, на диво швидко, це зробив. Я підійшла та взялася рукою за лезо його меча, прорізавши собі ним шкіру та обтерши клинок своєю чорною кров’ю. — Вдар його ще раз! 

І він зробив це. Його удар був слабким, навіть дитячим, але його вистачило, щоб моя кров потрапила на тіло бестії. Монстр спершу завмер на мить, але потім випустив з рук Деяна і закричав так сильно, що у вухах відчувся біль.

Воно кидалося зі сторони в сторону, розмахуючи своїми довгими та сильними руками на всі сторони, взагалі не помічаючи стін та балок, перебиваючи їх як тонкі палиці. Воно скаженіло, я точно це знала, але чомусь не поспішало вбити себе, щоб позбавитись того страху, що наганяла моя кров. І це було справді погано, адже воно почало наближатися до Ігоря, що якраз прийшов до тями та став підводитися на ноги. Йому не було куди тікати чи ухилитися, кігтисті руки дістали б його всюди. Та коли кігті ледь не знесли йому голову, нарешті з’явилась Юрія.

Першою моєю думкою було те, де саме вона так довго була, але насправді від початку бійки не минуло й пари хвилин.

З руки Юрії вирвалося багряне полум’я, що врізалося в потвору та відкинуло її в сторону разом із частиною зали, навіть половина стелі опинилася в повітрі від того вибуху, що відбувся при зіткненні. Уламки від стін ледь не привалили Деяна та Ігоря, але завдяки Юрії, чия друга рука була вільною, вони зависли в повітрі прямо перед ними.

Я поглянула туди, куди віднесло полум’ям чудовисько, і лише коли пил від зруйнованих стін почав осідати, я помітила як серед уламків корчилася від болю, чи може від безумства, та істота. Вона все ще намагалася боротись із впливом моєї крові, або ж, як мені здалося, просто не мала розуміння, що це все можна закінчити самовбивством.

Та мучилося воно не довго — Юрія використала телекінез, піднявши потвору в повітря, після чого, стиснувши долоні в кулаки, чудовисько розірвалося на шмаття, викликавши невеликий кривавий дощ, що зросив собою все навколо. 

Я не була знесилена, але чомусь захотілось впасти на підлогу та відпочити. Втім довелося пересилити це бажання, адже все навколо було в крові та шматках тіл невдачливих пияк. За дірою в будівлі, де ще якусь мить тому розірвало на шмаття чудовисько, проїхало кілька вершників, женучи коней повз корчму. Дорога якраз проходила поруч, тому було б за краще нам швидше забиратися, щоб нас не звинуватили у тому, що відбулося. Не думаю, що солдати місцевого князя повірили б нам на слово, що тут була якась потвора, все ж розірвало її так, що від залишків людини не відрізниш. 

— Ви як? — запитала я та підійшла до Юрії, що вже заліковувала рани Ігоря. Рана в нього була на спині, мабуть, від удару об стіну. А от у Деяна було багато порізів по всьому тілі, але йому не звикати, адже все його тіло, де тільки прикрите одягом, всіяне шрамами. — Треба вирушати, щоб проблем не набратись.

— Спершу ваші рани залікую, — промовила Юрія та поглянула спершу на мене, а потім і на Деяна. — Вибачай, але які б в тебе рани не були, а Ігоря я лікуватиму першим.

— Нічого, я вже звик до такого, — відповів Деян. Було видно, що біль в шиї для нього був більшою проблемою, ніж порізи від кігтів. — А ти сама як? Воно тебе сильно вдарило, — звернувся він до мене, що було приємно.

— Все з нею нормально. Твої ілюзії на цього монстра не працювали? — відповіла замість мене Юрія та нарешті взялася лікувати Деяна своєю магією, після чого звернулася й до мене з Ігорем: — А ви поки сходіть по коней.

— Взагалі не було результату, — відповів він.

Лікувальна магія у Юрії як була слабкою, так такою й залишилася. І заліковувати таку кількість ран вона буде довго. Та ми з Ігорем все ж поспішили за кіньми. Вони мали бути за корчмою, де ми їх і побачили. Я вже боялася, що вони зі страху повтікають, але добре, що були прив’язані.

Ігор весь час озирався по сторонах, мабуть, все ще очікуючи нападу. 

— Ти вночі заснув, — вирішила я відволікти його та заодно вказати на те, що вартовий не має спати на посту. Та відповідь мене здивувала, і навіть не знала, приємно, чи ні.

— А я і не спав, а тільки удавав, — відповів він, явно показуючи роздратованість та вказуючи на те, що чув мою розмову з Тарією.