Книги Українською Мовою » 💙 Історичний роман » Минуле поколінь, Павлюк Олександр 📚 - Українською

Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Минуле поколінь" автора Павлюк Олександр. Жанр книги: 💙 Історичний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 67
Перейти на сторінку:

- Правду кажеш, друже, - Підтвердив Остап, беручи в руки пустий кухоль, - Неси.

Музики знову повернулися до веселих пісень, зрозумівши, що ніхто сумувати не хоче. Яким уже добряче втомлений танцями, взяв Софію під руку й направився назад до столу, де якраз починалось якесь нове дійство.

- А я таки вилізу!!!, - Впевнено кричав чоловік, - Шо хочте робіт! Вилізу!

- Нікуда не вилізеш, - По складах перекричав Яким, беручись за пояс.

- А ти думаєш, хто мені? То шо жених, не значить шо не будеш пиж…, - Доволі грубу погрозу завершило гикання від хорошої кількості алкоголю, - Всьо, - Чоловік невинно підняв руки в гору, - Більше не буду, - Гепнувшись назад на лавку.

Софія яка відійшла на кілька кроків знову взяла Якима під руку. До них підійшов Свирид.

- Мушу вас відлучити від гостей, - Обережно підходячи говорив Свирид.

- Не переймайтесь, гадаю гості самі впораються, - Ніжним голосом сказала Софія, без прямої насмішки.

- Ми придивимось!, - Запевнив Євтим та Остап Стремена.

Свирид повів Якима та Софію на задній двір амбару, де інколи намагалися усамітнитися молоді пари. Впевнившись, що вони самі - полковник почав говорити.

- Є новини з Глухова.

- Які?, - Насторожено запитав Яким.

Свирид ще раз впевненився, що ніхто не підслуховує.

- Іван Строгий разом з твоїми побратимами веде гетьманських дипломатів до Петербургу, - Впевнено й чітко говорив батько, - А через тиждень, може й менше, поїде сам Апостол.

Софія швидко переводила погляд з Якима на Свирида.

- Ніхто не надіслав гінця, але маю відчуття, що треба вертатися назад.

- То ми їдемо?, - Запитав Яким.

- Для цього я й хотів поговорити з вами сам на сам, - В голосі Свирида була нота тривоги, яку Софі одразу зловила.

- Там небезпечно?, - Твердим та дзвінким голосом запитала дівчина.

Свирид здивований незвичним тоном кивнув, дивлячись їй в очі.

- Ми не говорили тобі цього, - Пауза, Свирид формулював, - Цього не варто було знати людям, але…

- Кажіть, - Твердо змусила Софія.

Свирид впевнився, що його син не помилився з вибором нареченої.

- Після тієї ночі в селі біля Глухова, - Почав пояснення полковник, - Ми взяли трьох полонених, кожен з них був допитаний і ми отримали докази, що цей погром був не випадковістю, а спланованою провокацією.

- Дуже жорстокою, - Добавив Яким. Свирид підтвердив кивком.

- Гетьман зібрав всі свідчення й необхідні документи і направив їх до Петербургу, щоби дипломати передали їх суддям і до приїзду Апостола судовий процес почався.

- А чим це допоможе?, - З абсурдом запитала Софія.

- В тодішні часи, - Свирид жестом і словами відсилався до попередників, - Мало чим.

- Але цьогоріч гетьманський уряд було відновлено з вказівки Москви. Козаки потрібні у війні з турками, - Продовжив батькове пояснення Яким.

- А значить, - Свирид завершував, - Миритися з вимогами гетьманського двору доведеться все частіше. Апостол розуміє ситуацію в царському дворі, там зараз величезна конкуренція. За Петра все вирішує Меншиков, а його в свою чергу люблять далеко не всі кандидати на трон.

- І задля нашої підтримки у війні він піде на поступки…, - Здогадалася Софія.

- Саме так, - Підтвердив Свирид, - Апостол буде тиснути вчиненою провокацією, аби вибити привілеї.

- Такий шанс не часто випадає, - Софія уважно вдивлялася в темряву.

- Вкрай не часто.

- А у чому проблема Глухова? Чому там небезпечно, - Софі вирвала свій погляд з горизонту й направила його на Свирида.

- Річ у тім, - Свирид знову провів очима закутки, - Річ у тім, що як і в Москві не люблять Меншикова, так і в нас не всі люблять Апостола.

- Тобто?

- Він робить зміни, наводить лад. Хто зросійщився - таке не полюбить, бо втратить додаткове корито.

Софія підняла брови.

- І напишуть доноси, - Добавив Свирид.

- Ми, - Сказав Яким, - Очевидно на чиєму боці.

- Що вони зроблять?, - З острахом запитала Софія.

- Ми не знаємо чи зроблять взагалі, - Заспокоїв Свирид, - Це лише здогадка.

- Проста обачність не завадить, - Сказав Яким.

Свирид уважно дивився на сина та Софію. Кілька секунд мовчав, думав, зважував.

- Я привів вас сюди аби дізнатися думку. Вочевидь до Глухова я поїду, але питання: Поїдете ви зараз чи після?

- Після чого?, - Перепитала Софі.

- Переговорів. Йде зима, дорога стане важкою, Апостол лишиться там на зимівлю.

Запанувала тиша, необхідність якої була очевидна для Свирида. Софія зжимала Якимову руку.

- Якщо Глухів, ви зможете підшукати житло?, - Запитав Яким.

- Так, - Впевнено відповів Свирид.

- Там буде безпечно?, - Запитала Софі.

- Я не знаю. Ситуація я впевнений не критична, але відкидати варіант перевороту чи замахів не можна. Хоч він і вкрай малий. Апостол - воля царя, а проти волі мало хто наважиться піти.

Софія подивилась на Якима, ствердно кивнула.

- Вирушаємо післязавтра.

Свирид кивнув. Ще кілька хвилин вони стояли в тиші. Ніч наближалася до свого екватора перед настанням світанку, холодне осіннє повітря повивало з боку полів. Софія щільніше притулилася до чоловіка. Мовчання перервав Євтим.

- Ну що голуб’ята?, - Помітно весело вимовив дідусь, - Що вирішили?

- Вирішили їхати, - Сказала Софі.

- О, ти кажеш! То пропоную вертатися до столу, скоро гості будуть розходитись, до сходу сонця мусим святкувати.

- Йдіть, батьку, - Сказав Яким, - Ми ще залишимось на кілька хвилин.

Свирид ствердно кивнув й направився з Євтимом назад. Софія руками обійняла Якима.

- Я не пам’ятаю коли востаннє їхала звідси.

Вона ховалась.

- Скажи, що будеш поруч.

- Тепер, - Яким опустив голову, - Завжди.

Складно відповісти, що зв’язує людей. Попри відстань, минуле й навіть розбіжності. Життя дарує когось для легшого шляху, який як не дивно, сповнюється більшими випробуваннями.

1 ... 50 51 52 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Минуле поколінь, Павлюк Олександр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"