Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

звідси, поки ми не почали стріляти?

Що ж, він спробував. Голден посміхнувся чоловіку і потягнувся

до кобури на попереку. Якби ж Еймос був тут — але він десь зник

відтоді, як вони залишили корабель. Перш ніж Голден витягнув

пістолет, його руку обхопили довгі, тонкі пальці й міцно

стиснули.

— Давайте так, — Наомі несподівано виникла опліч Голдена. —

А що, як ми перестанемо набивати собі ціну, а просто

розкажемо, як це насправді закінчиться?

Голден і здоровань разом здивовано обернулися до Наомі.

Вона підняла палець, жестикулюючи «зачекайте хвилинку», і витягла планшет. Подзвонила комусь й увімкнула гучний

зв’язок.

— Еймосе, — сказала, не опускаючи пальця.

— Ага, — була відповідь.

— Один корабель намагається вилетіти з порту 11, майданчик

Б9. Він повний їжі, яка була б тут не зайвою. Якщо він злетить, чи є поблизу бойовий корабель ОПА, який зміг би його

перехопити?

Запала довга пауза. Тоді, здавлюючи сміх, Еймос відповів:

— Ви ж знаєте, що є, бос. Хто мене, власне, слухає?

— Зв’яжися з цим кораблем, хай вони зупинять вантажник.

Потім нехай його візьме під варту команда від ОПА, обчистить

його і торпедує.

Еймос просто сказав:

— Слухаюся.

Наомі закрила планшет і поклала назад у кишеню.

— Не грайся з нами, хлопче, — з ноткою сталі у голосі

промовила до здорованя. — Нічого з цього не було порожньою

погрозою. Або віддаєте цим людям вантаж, або ми заберемо весь

клятий корабель. Вибирайте.

Здоровань іще якусь мить витріщався на неї, а тоді махнув

своїй команді, й вони пішли геть. За ними вирушили охоронці

порту, і Голдену з Наомі довелося посунутися зі шляху натовпу, який линув платформою до шлюзу вантажного доку.

Коли небезпека бути розчавленим минула, Голден сказав:

— Це було круто.

— Мабуть, отримати кулю, захищаючи справедливість, здалося

тобі героїчним, — нотки сталі все ще звучали в її голосі. — Але

я хочу, щоб ти ще пожив, тож вимкни дурня.

— Розумний хід — загрозити кораблю.

— Ти грав того засранця детектива Міллера, тому я зіграла так, як ти грав раніше. Я сказала тільки те, що кажеш ти, коли не

поспішаєш махати зброєю.

— Я не грав Міллера, — звинувачення зачепило Голдена, оскільки було правдивим.

— Ти себе не грав.

Голден зітнув плечима, лише опісля помітивши, що знову

повторює за Міллером. Наомі поглянула на капітанські наліпки

на плечі свого костюма.

— Може, мені слід їх залишити собі...

Маленький, неохайного вигляду чоловічок з посивілим

волоссям, китайськими рисами і тижневою бородою підійшов до

них та нервово кивнув. Він буквально викручував собі руки —

Голден був майже певен, що так робили тільки старенькі бабусі

у древніх фільмах.

Він знову ледь кивнув їм і сказав:

— Ви Джеймс Голден? Капітан Джеймс Голден? З ОПА?

Голден і Наомі перезирнулися. Голден смикнув за свою

нерівну бороду.

— Це хоч якось допомагає? Тільки правда.

— Капітане Голдене, мене звати Пракс, Праксідайк Менґ.

Я ботанік.

Голден потиснув чоловікові руку.

— Радий познайомитися, Праксе. На жаль, ми маємо...

— Ви маєте допомогти мені, — сказав Пракс.

Голден бачив, що чоловік пережив кілька непростих місяців.

Одяг звисав із нього, наче зі змореного голодом, а обличчя було

вкрите пожовтілими синцями від недавнього побиття.

— Звісно. Якщо побачите Супітаяпорнів на станції

гумдопомоги, скажіть їм, що я попросив...

— Ні! — вигукнув Пракс. — Мені не треба цього. Мені треба, щоб ви допомогли мені.

Голден кинув погляд на Наомі. Вона стенула плечима.

«Вирішувати тобі».

— Добре, — сказав Голден. — У чому проблема?

Розділ дванадцятий. Авасарала

–Маленький будиночок — це розкіш зовсім іншого

ґатунку, — казав її чоловік. — Жити у просторі, який

належить тільки нам, пам’ятати просту насолоду від випікання

хліба і миття посуду своїми руками. Твої друзі на високих

кріслах забувають про це. Це забирає у них часточку людського.

Він сидів за обіднім столом, опираючись на стільчик

з бамбукового ламінату, який пережив стільки, що нагадував

пофарбований горіх. Шрами після видалення ракової пухлини