Читати книгу - "Смарагдова книга, Керстін Гір"

— А хіба ви не маєте… цеє… гм-м… наглядати за нами з тіні, чи як це сказати? — бовкнула я, тим часом розмірковуючи, чи не краще вибігти з кімнати. Хоча так я ризикувала потрапити прямо Ґідеонові в руки. Ракоці й у тверезому стані мені не вельми подобався.　

Мої слова його трохи оговтали. Він наморщив чоло.　

— О, то це ви! — вигукнув він, досі варнякаючи, проте вже не так радісно. — І зовсім не янгол, а якесь мале дурнувате дівчисько. — І раптом хвацько, в одну мить, він ухопив зі столу маленьку колбу й посунув із нею до мене. Що там хлюпало всередині, ніхто не знав, проте на його дивовижну спритність це зовсім не вплинуло. — Хоча й дуже миле дурнувате дівчисько.　

Опинившись зовсім близько, він торкнувся моєї руки. Від нього тхнуло вином, а крім того — чимось сонливо-міцним і незнайомим. Ракоці погладив мою щоку вільною рукою й провів по моїй нижній губі бридким великим пальцем. Я просто остовпіла.　

— Готовий присягтися, що ці вуста ще не скуштували забороненого плоду! Та дарма — ковток чар-зілля лорда Алкотта це виправить.　

— Ні, дякую! — Я вислизнула в нього під рукою й вирвалася на середину кімнати.　

«Ні, дякую»,

— оце я сказонула! А далі, певно, я б ще й увічливо приклякнула!　

— Заберіть геть цей напій! — почала я вже трохи впертіше.　

Та я не встигла відступити (в мене з’явилася примарна надія вистрибнути у вікно!), бо Ракоці вже був коло мене і грубо привалив мене до письмового столу. Барон був настільки сильніший, що, здавалося, мій спротив йому був по цимбалах.　

— Ну-ну, не бійся, крихітко, тобі точно сподобається. — Тихо чмакнув корок, вийнятий з маленької колби, і барон силоміць нахилив мою голову назад. — Ану, пий!　

Зціпивши зуби, я спробувала вільною рукою відштовхнути Ракоці. Та це було все одно, що пересунути гору. Гарячково я почала згадувати все, що знала про самооборону, — зараз стало б мені в пригоді бойове мистецтво «крав-маґа», яким так нахвалялася Шарлотта.　

Мені в голові зринула рятівна думка в останню мить, коли горлечко колби вже торкнулося моїх губ, а з нього почувся сильний запах п’янкої рідини. Я висмикнула шпильку з перуки і щосили вгатила її в ручище, що стискало колбу. Зненацька двері розчахнулись і почувся голос Ґідеона:　

— Ану, пустіть її, Ракоці!　

Тільки тепер мені стрелила думка, що ліпше було б затопити цією шпилькою Ракоці в око чи бодай у горлянку, — біль у руці відвернув його лише на кілька секунд. Шпилька так і стирчала з долоні, проте він не випустив із рук ні колби, ні мене. Хоча трохи послабив міцну хватку й обернувся.　

Ґідеон разом із леді Лавінією стояли на порозі й дивилися на нього, як чорт на попа.　

— Що тут, у біса, коїться?　

— Та нічого. Я лише хотів, щоб ця маленька дівчинка… трохи подорослішала! — Ракоці ввібрав голову в плечі та хрипко захихотів. — Може, хоч ви зважитеся трішки сьорбнути? Присягаюся, вас охоплять досі незвідані почуття!　

Я скористалася нагодою і випручалася.　

— Як ти, все гаразд? — Ґідеон стурбовано оглянув мене. А леді Лавінія тим часом перелякано горнулася до нього.　

Оце так-так! Може, ця парочка саме шукала затишного куточка, щоб тихо-мирно пообніматись, а Ракоці тим часом влив би в мене казна-яку наркоту і потім зробив би зі мною що завгодно. Але тепер я ще маю низько кланятися Ґідеонові й леді Супер-Цицьки, що вони обрали для любощів саме ці покої.　

— Угу, все просто чудово! — буркнула я і схрестила руки на грудях, щоб не було помітно дрижаків.　

А Ракоці тим часом хихикав. Потім добряче сьорбнув сірої рідини і міцно закоркував пляшку.　

— А чи знає граф, що ви тут у закутку експериментуєте з усілякими наркотиками замість виконання ваших прямих обов’язків? — крижаним голосом запитав Ґідеон. — Здається, на цей вечір ви мали інші завдання?　

Ракоці трохи заточувався. Він ошелешено вирячився на шпильку у своїй руці, ніби вперше її побачив, потім одним ривком висмикнув її і злизав кров, мов дикий кіт.　

— Чорний Леопард може зробити все! Я напоготові і вдень, і вночі! — заявив він і, схопившись за голову та похитуючись, рушив до столу й гепнувся на крісло. — Одначе цей напій, мабуть… — промимрив він, а відтак опустив голову на стіл і далі звалився всім тілом.　

Леді Лавінія тремтіла й тулилася до плеча Ґідеона.　

— Невже він…　

— Не віриться, але… — Ґідеон взяв колбу й оглянув при світлі. Потім відкоркував і понюхав. — Хтозна, що воно таке, але якщо ця гидота так швидко впорала самого Ракоці… — Він поставив колбу на місце. — Гадаю, це опіум. Мабуть, він недобре поєднується з алкоголем і звичною наркотою.　

Так, нема ради. Ракоці лежав, наче мрець, не чутно було навіть, як він дихав.　

— А може, це його хтось почастував? Той, хто не хотів, щоб Ракоці цього вечора був напоготові? — припустила я, досі ще схрестивши руки на грудях. — А пульс у нього хоч є? — Я б і сама це перевірила, але підійти ще раз до Ракоці було занадто. Я ледве стояла, при цьому моє тіло дрібно тремтіло.　

— Ґвен, з тобою точно все гаразд? — Ґідеон стурбовано глянув на мене.　

Зараз мені страшенно хотілося кинутися в його обійми і поплакати. Одначе його вигляд аж ніяк не свідчив про те, що він готовий зараз обіймати і втішати мене. Радше навпаки.　

Я, трохи забарившись, кивнула. І тоді він з новою силою напустився на мене:　

— Якого бісового батька ти взагалі тут робила? — Він показав на Ракоці. — 3 тобою могло статися те саме!　

Аж тут мої зуби зацокотіли так, що я вже не могла говорити.　

— Я ж не думала, що… — промимрила я.　

А Лавінія, яка досі чіплялася до Ґідеона, наче величезний і зелений реп’ях, перебила мене. Вона явно з тих дам, які не терплять, коли хтось інший опиняється в центрі уваги.　

— Смерть!.. — лиховісно прошепотіла вона, поглянувши на Ґідеона широко розкритими очима. — Я чую її подих — вона тут! Будь ласка… — її повіки затремтіли. — Тримайте мене, прошу…　

Здуріти можна! Вона взяла й зомліла — просто так, хтозна-чому. І зробила це хитромудро-витончено, вмить опинившись на руках у Ґідеона. Зненацька я наче сказилася, коли побачила, як він її спіймав, — аж так, що геть