Читати книгу - "Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско"

вважатиме вас готовою в хвилину, коли саме його спіткає крах, який ви йому готуєте. Я, мабуть, схвалив би цей план. Він, одначе, вимагає найбільшої обачності. Ви не гірше за мене знаєте, що для громадської думки мати коханця або тільки приймати чиїсь залицяння – це абсолютно одне і те саме, якщо, звичайно, чоловік не дурень, а вже Преван далеко не такий! Якщо він доб’ється хоч би подоби, то почне хвастати, а цього буде достатньо. Дурні повірять, недоброзичливці прикинуться, що повірили. А ви що робитимете? Знаєте, я боюся. Не те щоб я засумнівався у вашій спритності. Але ж саме хороші плавці й тонуть.

Я не вважаю себе дурнішим за інших. Я знаходив сотні, тисячі способів збезчестити жінку, але коли замислився над тим, як би вона могла уникнути біди, то не міг угледіти жодної можливості. Навіть щодо вас, моя спокуснице, що поводиться з таким бездоганним мистецтвом, я дуже часто вважав, що ви не стільки вміло грали, скільки вам таланило.

Але врешті-решт, я, можливо, шукаю якогось особливого сенсу там, де його зовсім і немає. Навіть забавно, як це я вже дуже довго серйозно обговорюю те, що, напевно, є тільки жартом із вашого боку. Ви сміятиметеся з мене!

Що ж, нехай так. Але кваптеся, і поговорімо про інше. Про інше! Ні, я помиляюся. Завжди про одне і те ж: як оволодіти жінкою або як її погубити, а нерідко і про те і про інше разом.

Тут, як ви цілком правильно помітили, у мене є можливість виявити себе на обох теренах, але ж не з однаковою легкістю. Передбачаю, що з помстою справа піде скоріше, ніж із любов’ю. Маленька Воланж здалась, я за це ручаюся. Знадобиться тепер тільки слушна нагода, і я берусь за це. Але з пані де Турвель справа інша. Ця жінка може довести до відчаю, її просто не зрозумієш. У мене сотні доказів її любові і в той же час тисячі – її впертості. Я і справді побоююся, що вона від мене вислизне.

Перше враження, справлене на неї моїм поверненням, дозволяло сподіватися на краще. Ви здогадуєтеся, що я хотів сам про все судити і щоб напевно збагнути перші ж пориви її душі, нікого не посилав попередити про себе і так розрахував час у дорозі, щоб з’явитися якраз тоді, коли всі будуть за столом. Я дійсно впав із неба, як оперне божество у фіналі спектаклю.

Наробивши досить галасу, щоб привернути до себе увагу, я з одного погляду відчув радість моєї старої тітоньки, досаду пані де Воланж і радісне зніяковіння її дочки. Моя спокусниця сиділа спиною до дверей. У цей момент вона розрізала щось на тарілці й навіть не повернула голови, але я заговорив із пані де Розмонд, і при першому ж слові чутлива святенниця впізнала мій голос, і в неї вирвався зойк, у якому, як мені здалося, було більше любові, ніж здивування та страху. Тоді я наблизився аж так, що міг побачити її обличчя: збентеження душі, боротьба почуттів і помислів відбивалися на нім упереміш! Я сів за стіл поряд із нею: вона в повному розумінні слова не усвідомлювала того, що робила і що говорила. Спробувала продовжувати їсти і не в змозі була це зробити. Зрештою, не минуло і чверті години, як, не в силах упоратися з радістю і збентеженням, вона не вигадала нічого вдалішого, ніж попросити дозволу вийти з-за столу, і втекла в парк під приводом, що їй потрібно подихати повітрям. Пані де Воланж хотіла супроводжувати її. Ніжна недоторка не погодилася: напевно, вона була щаслива знайти привід, аби залишитися на самоті й безперешкодно віддатися солодкому хвилюванню серця.

Я старався, як тільки міг, аби обід скоріше закінчився. Не встигли подати десерт, як ця диявольська Воланж, явно кваплячись зашкодити мені, підвелася з місця, щоб іти до чарівної хворої. Але я передбачив цей задум і розладнав його. Я прикинувся, ніби зрозумів зроблений нею порух – як загальний, і підвівся одночасно з нею, а наш подвійний приклад наслідували мала Воланж і місцевий кюре, так що пані де Розмонд залишилася за столом сама зі старим командором де Т***; тоді й вони вирішили встати. Отже, ми всі вирушили вслід за моєю спокусницею, яку знайшли в боскеті недалеко від замку. А оскільки вона потребувала самотності, а не прогулянки, то їй уже було байдуже, повернутися з нами в дім чи сидіти з нами в саду.

Переконавшись, що пані де Воланж не вдасться поговорити з нею наодинці, я вирішив, що потрібно взятися за виконання ваших доручень, і зайнявся справами вашої підопічної. Тільки-но випили каву, я піднявся до себе, але зайшов і до інших, аби зробити розвідку. Я вжив заходів, щоб забезпечити малій можливість листуватись, і, зробивши це перше благодіяння, написав їй кілька слів, аби повідомити про це і попросити довіри до мене: записку свою я приклав до листа Дансені. Потім я повернувся до вітальні. Спокусниця моя напівлежала в шезлонгу в привабливо-невимушеній позі.

Видовище це пробудило в мені бажання й оживило мій погляд. Я відчув, що він стає ніжним і наполегливим, і сів так, аби йому не довелося пропасти дарма. Перша його дія виявилася в тому, що він змусив опустити непорочні очі божественної недоторки. Деякий час я споглядав її ангельське обличчя, а потім, окинувши поглядом усю її поставу, почав бавитися вгадуванням контурів і форм крізь легке, але, як завжди, надокучливе вбрання. Опустившись від голови до ніг, я почав підійматися від ніг до голови… Чарівний друже мій, на мене спрямовано було ніжний погляд. Він негайно ж опустивсь, але, бажаючи сприяти його поверненню, я подивився вбік. І тут між нами встановилася та мовчазна угода, той перший договір іще боязкої любові, який, задовольняючи обопільну потребу бачити одне одного, дає поглядам змогу очікування, поки їм дано буде злитися воєдино.

Переконавшись, що моя спокусниця цілком захоплена цією новою втіхою, я взяв на себе турботу про нашу з нею безпеку. Але, впевнившись у тому, що загальна досить жвава бесіда відволікає від нас увагу присутніх, я почав домагатися, щоб очі її заговорили відвертою мовою. Для цього я спершу спіймав декілька поглядів, але був при цьому такий стриманий, що ніяка скромність не могла б цим образитись, а щоб ця боязка особа відчула себе невимушеніше, я прикинувся таким же збентеженим, як і вона. Мало-помалу наші погляди, звикнувши зустрічатися, стали рідше відриватись один від одного,