Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Синхрон 📚 - Українською

Читати книгу - "Синхрон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Синхрон" автора Інгеборг Бахман. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 57
Перейти на сторінку:
ще не принесли, й вона мовила: не знаю, таке літо, не буде вже літа. Пан Матрай вибачився за каринтійське літо і сказав, що нині вони б могли ризикнути й поїхати до міського пляжу, бо через дощ багато людей залишаться вдома, й піти до Лоретто, бо дощ для неї не перешкода, і ні він, ні вона не хотіли натрапляти на людей. Сіли в автобус і на площі Святого Духа пересіли на автобус до озера.

Це вже не був старий трамвай, з відкритими літніми вагончиками, великою кількістю дітей, що висіли на сходинках, і дорослих на лавках одне навпроти одного. Більше ніде на світі не було кращого літнього трамвая за клаґенфуртський. Нині ж просто сідали до автобуса, який виглядав як і всі автобуси будь-де. Вони пішли пішки до Лоретто і були першими і єдиними, хто прийшов плавати.

Елізабет уже була одягнена в купальник під сукнею і скинула її на мості. Пан Матрай довго переодягався в кабіні, а тоді вони хвилин із двадцять плавали в доволі холодній воді. Ні йому, ні їй не хотілося виходити й повертатись додому, бо було дуже добре, вона мерзла й дико борсалась у воді, щоб нагрітися, вона справді страшенно схудла, останнім часом. Проте вона ще раз пішла плавати, батько також пішов ще раз, і вони зустрілись у воді біля колоди, що стриміла з води як буй. Daddy, І love you, крикнула вона йому, а він у відповідь: що ти сказала? Вона крикнула: нічого, мені холодно.

Повертаючись додому, вони минали велетенські кемпінги, і пан Матрай прохопився кількома дошкульними зауваженнями, не без вдоволення, що людей тут напхом напхано, товчуться одне в одного на голові, добровільно. Саме тому він сам би ніколи сюди не прийшов, хоч і досі любить плавати, як раніше, але до осені на озеро вже не поткнешся, тут самі німці. І взявся міркувати: тут узагалі більше нікого немає, тільки німці, тепер вони врешті домоглися свого, тепер вони нас купили, а ті їм не поставили жодних перепон, наші дурні з уряду, вони ж мали б передбачити. І от на старості років йому доводиться дивитися, що Каринтія в руках німців. Селяни продали їм уже майже всю землю, нові власники поводяться вже як господарі, а не як гості. На австрійця під час сезону ніхто навіть не гляне, меню в ресторанах повні чудернацьких назв, яких жоден австрієць не зрозуміє, коли він прочитав у Ронахера замість сирника «творожний торт», то підвівся і вийшов, і ноги його більше там не буде. Пан Матрай сказав обурено: А наші люди сидять і нічичирк, думають, що це добре для валютних надходжень і для іноземного туризму. Але це не має жодного стосунку до туризму, це те саме, що окупація. Елізабет хоч і знала, що вже багато років половина мешканців Райнсько-Рурського басейну вдирається на територію Каринтії, не багаті, звичайно, ті б нізащо не подалися до такої бідної країни, але так само, як і батько, який голосує за «червоних», сказала, що це всуціль пролетарі на своїх смердючих великих автомобілях, руйнують країну, і що це вже просто занадто. Куди не поткнись, тільки й чуєш горлання тих пролетарів, дудлять пиво, миють без кінця і краю свої автівки, а тоді женуть до «Фенеції». Елізабет думала собі, бо не хотіла ще більше нервувати батька: це озеро вже більше не наше озеро, вода в ньому має інакший смак, і плавати в ньому інакше. Нашим воно було лише півгодини під час дощу. Пан Матрай повторив ще раз, коли вони їхали вже автобусом: німці мають тепер усе, і він не хотів, щоб це сталося ще за його життя. Війну вони програли, але лише на переший погляд, тепер вони окуповують Австрію насправді, тепер вони можуть її собі купити, і це гірше, продажна країна — це гірше, ніж одурманена й розбита. Не можна себе продавати.

Чому Елізабет раптом подумала про окружного начальника Тротту з часів монархії, який був для неї не більше, ніж легендою, вона не знала, але думала, що батько й він такі схожі одне на одного. Минуло вже понад півсторіччя, але знову є хтось схожий на когось з іншого світу, того світу, що занепав. І може, саме тому вона в цей час думками була так часто біля Франца Йозефа Тротти, про якого роками могла не згадувати. Загалом Тротта мав на увазі те, що й батько, коли казав про німців: тобто мені буквально відняло мову, коли я був з французькою армією в Німеччині, знаю, що таке позбутися мови, бо довкола мене були люди, які вважали, що розмовляють німецькою, а французи їм ще й вірили, багато чого не вірили, а акурат те, що ті розмовляють німецькою, вірили.

На площі Святого Духа не було автобуса, й Елізабет сказала: піду куплю газети! В одній вона вражено прочитала, на першій шпальті в маленькій рубриці, що один з її друзів загинув, упавши зі скелі біля Сорренто, й італійська поліція ще не може сказати напевно, йдеться про випадок, самогубство чи про вбивство. Ця газета, як і інші, рясніла жирними заголовками, якими вона спочатку неуважно пробіглася. Повернулась, захекавшись, до батька, який стояв перед Ландгаузом і махав рукою, бо показався автобус, вона дала йому дві газети, хоча він завжди читав тільки одну, ту, що передплачував, і щоб заспокоїтись, почала врівноважено читати: Драма на ґрунті ревнощів у віллі мільйонера. «У віллі» — яка краса. Це її менше цікавило, але далі знову: Кривавий порахунок у мисливському будиночку мільйонера. Мимоволі почала читати. Тієї миті під’їхав автобус, і вони сіли. В автобусі Елізабет узялась зосереджено читати, надто великим було її професійне зацікавлення, і прочитавши початок цього розтягнутого повідомлення, так нічого й не зрозуміла. Якщо знаєш провінційні видання, зворушливу нездатність журналістів писати про щось незвичне, приміром, про невідоме їм середовище, то потрібна неабияка фантазія або вміння, щоб витягнути з-під словесного громаддя факти. Елізабет підвела на хвильку очі, коли вони проїжджали повз Міський театр: Бертольд Рапац застрелив дружину і якогось словенського лісівника, а тоді сам себе, неймовірно! Пан Матрай не відповів, бо був заглиблений у свою газету, і лише мовив: Рапац? Ніколи не чув. Елізабет здивовано сказала: Як не чув? Та це ж один з трьох найбагатших людей в Австрії, якщо не найбагатший, йому тут у нас належать кілька мисливських угідь. З інформації в газеті вона зрозуміла лише, що шістдесятидворічний інженер Бертольд Рапац

1 ... 50 51 52 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Синхрон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Синхрон"