Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Синхрон 📚 - Українською

Читати книгу - "Синхрон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Синхрон" автора Інгеборг Бахман. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 57
Перейти на сторінку:
застрелив свою тридцятитрирічну дружину д-р Елізабет Рапац, на ґрунті ревнощів, імовірно, спочатку її коханця, якого та намагалася загородити собою, пана Ясла такого-то. Жандармерію Айзенкаппеля викликала на місце події Радмілла така-то, домогосподарка на віллі мільйонера. Елізабет забрала в батька газету, бо не вистачає нервів, на так незграбно написані, розтягнуті повідомлення. В Парижі чи в Нью-Йорку навіть маленький журналіст з бульварної газети знає, як це робиться, а ті тут цього, власне, не знають. Драма на ґрунті ревнощів, звучить наче хтось когось підрізав складаним ножиком за стодолою, і все ж це той самий Бертольд Рапац. Одна газета зробила спробу навіть піти далі: «Інженер Бертольд Рапац, чий батько походить з аристократичного дворянського роду фон Рапаців, яким даровано дворянський титул за пристосування Ґайльтальської залізниці до військових потреб…», і Елізабет спершу подумала, що ці бідні маленькі журналісти, які так добре вміють писати про деревообробні виставки, не мають, на жаль, уявлення, хто потрапив до рук їхньої жандармерії, і що дарований дворянський титул Бертольда Рапаца був нічого не вартий, бо цісар Карл незадовго до закінчення війни роздавав дворянські титули майже всім без розбору, і що взагалі нікого не цікавить, що Бертольд Рапац був інженером, як і його батько, дворянин фон Рапац, але не вадило б зазначити, що Рапац був не просто мільйонером, мільйонери є, мабуть, навіть у Каринтії, а що він мав потужну владу, а саме великі гроші, і що мисливський будиночок — це не вілла, а щось інше, і що Рапацові так між іншим належала третина деревообробної промисловості і мисливських угідь Каринтії. Четверту газету, якою Елізабет нарешті вдалося заволодіти, забравши в батька, і яка також відводила багато місця кривавому порахункові і драмі на грунті ревнощів, вона невдовзі перестала читати й опустила її на коліна. Третя дружина Рапаца, «д-р Елізабет Рапац, дівоче прізвище Міхайловіч», писало в газеті, і вона згадала ту дивну коротку зустріч на Тайхштрасе і подумала: ні, не може бути, і таки так, маленька, бідна, сором’язлива Міхайловіч стала третьою дружиною Рапаца, і що це все тоді означає? Вона ж не була з тих, що полюють на багатих чоловіків, а той молодий словенець, який їй спав на думку, хоч і той згадуваний у публікаціях «лісівник», але між ними нічого ж не було, їй вистачило секунди, щоб це зрозуміти, Міхайловіч зніяковіла через щось цілком інше. І стишеним голосом сказала до батька: Він був одружений з Елізабет Міхайловіч, ти тільки в’яви, а наша славна жандармерія ніколи не дійде до того, що там насправді відбулося, бо то все неправда, що вони комбінують у своїх недолугих головах, узагалі неправда. Можеш мені повірити!

Пан Матрай, який ніяк не міг збагнути, чому Елізабет так розхвилювалась, лише мовив щось на кшталт: Бідна! Оці старші чоловіки нині з їхніми набагато молодшими дружинами, нічого дивного, що таке трапляється.

Ай, та про що ти, сказала вона нетерпляче, в кожному разі це не те. Існують складніші речі, ніж драми на ґрунті ревнощів. Не знаю, скільки б дала, щоб довідатись, у що та бідолаха вплуталась, і що за людина той Рапац. Його ніхто ніде не бачив, у Відні також. Таких людей ніколи не видно.

Пан Матрай був неабияк здивований, бо для нього важливі люди цілком інакші, ті, що про них пишуть у газетах, депутати, бургомістр, голова земельного уряду насамперед, для нього і, мабуть, для більшості людей у провінції це були люди «там нагорі», і що є такі, як цей Рапац, які таких важливих особистостей громадського життя до себе навіть на поріг би не пустили, взагалі не вкладалось у його уявленнях про ієрархії, і ще менше вкладалося, що хтось такий, як Рапац, якщо він справді був такий відомий, як уявляє собі Елізабет, нізащо не дасть себе сфотографувати й відмовиться від інтерв’ю на радіо. Думаю, ти дуже переоцінюєш цього чоловіка, сказав категорично пан Матрай. Про нього ніде нічого не було чути.

Цілком і повністю погоджуюсь, сказала, всміхнувшись, Елізабет, і якби він не вбив двох людей, то ніхто б тут і не знав про його існування. В кожному разі тут, у Клагенфурті. Перші свідчення домогосподарки та інших свідків були такі скупі, що їх можна витлумачити як уперте мовчання й замовчування, й Елізабет уявила, якою стіною обгородив Рапац своє життя і що про нього навіть згодом ніхто з них нічого не розповість, бо такі люди, як Рапац дуже ретельно добирають собі персонал, а ще вона зауважила, що серед них були самі словенці, кілька хорватів, а це означало ще один захисний вал від допитливості, навіть після його смерті.

Через тиждень, хоча Елізабет планувала побути два тижні, її охопив якийсь неспокій, і щохвилини вона дедалі більше нервувалась, бо хотіла тримати себе в руках перед батьком, який констатував: тепер уже виглядаєш набагато краще. Неспокій спричинили довгі прогулянки лісом і озеро, на яке їй більше не хотілося, але цього дня вона ще раз спробувала дістатися туди через корчму Єроліча, хоч і знала, що це неможливо. Повернулась додому засмагліша, але виснажена, а тоді злукавила, що дуже втомлена, до вечері не сіла, пішла до себе в кімнату, але ще почитала пригодницький роман, власність Роберта ще зі шкільних років, до опівночі, а тоді, оскільки була впевнена, що батько вже спить, подзвонила тихенько на телефонну станцію і замовила розмову з Парижем. Через кілька хвилин її вже з’єднали, вона з полегшенням почула голос Філіпа і пошепки попросила його надіслати їй телеграму з текстом про щось дуже термінове і негайний приїзд у зв’язку з роботою. Наступного ранку надійшла телеграма з Парижа, і Елізабет вдала невдоволеність, буркнувши: і це ж треба, саме тепер, коли я щойно почала відпочивати.

Якусь мить вона стояла, втупивши очі в підлогу, бо боялася розчарувати батька, але з полегшенням констатувала відсутність будь-яких ознак суму чи пригніченості через те, що вона так швидко знову їде, мусить їхати, як він гадав, і вони відразу ж поїхали автобусом до міста купувати квиток, ні, він купить квитка і чути нічого не хоче, що Елізабет сама заплатить до Відня, бо такими подарунками, щедрими, він завжди хотів компенсувати те, що вимагав від неї за телефонні розмови, а дорогою додому знову нарікав на шалений рух на вулицях, якого Елізабет ніде не зауважувала. Вечір перед від’їздом вони провели разом у тиші, послухали вечірні новини, читали по черзі сторінки з передплаченої газети, де знову йшлося про криваву драму

1 ... 51 52 53 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Синхрон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Синхрон"