Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 3"

таку операцію просто неможливо. Адже відходити можна тільки у темряві, а протриматися тут цілий день — річ немислима. Але якби пощастило протриматися до смерку, то можна було б пробратися назад, до табору. А тоді, може, все обійшлося б. То, може, все ж таки спробувати зробити це вранці, а потім вистрілюватися до вечора? Може, спробувати, га? Сердешний Ель Сордо, він навіть звичайною людською мовою заговорив, щоб розтовкмачити мені, що з цього вийде! Наче я сам не думав про це щоразу, коли залишався наодинці із своїми думками після розмови з Гольцом. Наче це не засіло мені в голові з позавчорашнього дня, як неперетравлений шматок тіста в шлунку.

Дивна річ! Щоразу ти вирішуєш, ніби та чи інша жінка для тебе щось важить, а потім виявляється, що ти помилявся — і так ціле життя. Адже такого, як тепер, у тебе ніколи не було. І ти вже вирішив був, що ніколи й не буде. І от, вскочивши в таку халепу, зголосившись за допомогою двох жалюгідних жменьок партизанів, у неможливих умовах, висадити в повітря міст, щоб перешкодити контрнаступу, який, очевидно, вже почався, — ти зустрічаєш таку дівчину, як Марія. Атож. Це на тебе схоже. Тільки все лихо в тому, що ти зустрів її трохи запізно.

А ця жінка, ця Пілар, власне, ввіпхнула дівчину в твій спальний мішок, і що сталося? Так, що сталося? Що сталося, скажи мені, будь ласка, що сталося? Так. Саме це й сталося. Сталося саме це.

Не вигадуй, ніби Пілар увіпхнула її в твій спальний мішок, і не вдавай, ніби це щось пусте чи брудне. Ти пропав, щойно побачив Марію. Коли вона вперше розтулила уста й звернулася до тебе, ти вже відчув це, сам знаєш. Якщо вже це прийшло до тебе, — а ти гадав, що воно вже ніколи до тебе не прийде, — то нема чого поливати його брудом, бо ти знаєш, що це таке, і знаєш, що воно прийшло в ту мить, коли ти вперше побачив її із сковородою в руках.

Тоді воно тебе й заполонило, і ти це знаєш, тож навіщо вигадувати? Щоразу, як ти дивився на неї чи вона на тебе, з тобою коїлося щось дивне. Тож чому не признатися в цьому? Гаразд, я признаюся. А щодо того, ніби Пілар підсунула її тобі, то Пілар зробила тільки одне: повелася, як мудра жінка. Вона опікувалася дівчиною і все зрозуміла, коли Марія повернулася до печери з порожньою сковородою.

Отже, вона просто прискорила справу. Пілар прискорила справу, і, дякуючи їй, була вчорашня ніч, і було сьогодні. Вона в сто разів розумніша від тебе і знає, що таке час. Так, сказав він собі, треба визнати, що вона справді певною мірою знає ціну часові. Оце недавно їй гірко було, бо вона не хотіла, щоб нас обминуло те, що втратила вона, але визнати, що вона це втратила, їй понад силу. Так, їй нелегко було там, нагорі, а ми нічим їй не зарадили.

Але так чи так, а воно сталося, і воно є, і треба його визнати, а тепер тобі не залишилось і двох ночей з Марією. Ані віку вікувати, ані жити разом, ані мати те, що людям належить мати, — нічого. Одна ніч, що вже минула, одна година сьогодні вдень, одна ніч, можливо, попереду. Нічого більше.

Ні життя, ні щастя, ні розваг, ні дітей, ні ванної, ні чистої піжами, ні ранкової газети, ні прокидатися разом із нею, відчуваючи, що вона поряд і що ти не сам. Анічогісінько. Але якщо це все, що ти можеш узяти від життя, якщо ти нарешті знайшов цє — то невже не можна переночувати хоча б одну ніч у справжньому ліжку?

Ти просиш неможливого. Ти просиш чогось абсолютно неможливого. І якщо ти справді кохаєш цю дівчину так, як кажеш, то краще кохай її якнайщиріше і хай буде хоча б щирим те, що не може бути тривалим. Чуєш? За давніх часів люди присвячували коханню ціле життя. А ти вважай, що тобі пощастило, якщо тобі вдасться урвати дві ночі. Дві ночі. Аж дві ночі на кохання, вірність і дружню шану. На добру й лиху долю.

В недузі і смерті. Ні, не так. У недузі і в здоров'ї. Аж до смерті. Всього дві ночі. Найімовірніше. Найімовірніше, а тепер годі думати про це. Досить. Це може зашкодити тобі. Ніколи не роби того, що може тобі зашкодити. Ясно?

Саме про це казав Гольц. Що довше я тут, то розумнішим здається мені Гольц. Саме це Гольц і мав на увазі, коли казав про компенсацію за нерегулярну службу. Можливо, і в Гольца так було, і вся справа тут в обставинах, у тому, що часу мало й поспішаєш узяти від життя все, що тобі відміряно? Може, за таких обставин так буває в кожного, і тобі тільки здається, що в цьому є щось особливе, здається, бо воно сталося з тобою? Може, і Гольцові випадало переспати поквапом із дівчиною, коли він командував нерегулярними кавалерійськими частинами Червоної Армії, і через збіг обставин тощо ті дівчата видавалися йому такими, як мені Марія?

Видно, Гольцові все було добре знайоме, і саме це він хотів сказати: вмій прожити ціле життя за дві ночі, які тобі даровані, вмій увібрати все, що треба було б мати завжди, в той короткий час, який тобі залишається.

Це слушна філософія. Але він не вірив, що Марію створили тільки обставини. Хіба що тут відіграли роль не тільки його, а й її обставини. Одна з тих її життєвих обставин не дуже приємна, подумав він. Ні, не дуже приємна.

Що ж, коли воно так, то хай буде так. Але немає закону, який примусив би його сказати, що це добре. Я не знав, що здатний відчувати те, що я тепер відчуваю, думав він. Що зі мною може статися таке. Я хотів би, щоб так було усе життя. Так воно й буде, сказала друга половина його єства. Так воно й буде. Ти це відчуваєш тепер, а це і є усе твоє життя — тепер. Більше нічого немає, крім тепер. Немає ні вчора, ані завтра. Скільки років тобі треба було прожити, щоб зрозуміти це? Є тільки тепер, і якщо тепер — це для тебе два дні, то, виходить, два дні — все твоє життя, і все в них буде відповідно. Оце й називається прожити ціле життя за два дні. І якщо