Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ukrainian dream «Последний заговор» 📚 - Українською

Читати книгу - "Ukrainian dream «Последний заговор»"

299
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ukrainian dream «Последний заговор»" автора Василь Зима. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 103
Перейти на сторінку:
ти ж постійно спілкуєшся зі мною українською.

— Ага, — Діераль посміхнулася й підморгнула.

— Так от, протягом усіх цих трьох місяців я думала, постійно думала і ніяк не могла в тебе запитати, чи є в тебе, врешті-решт, хлопець.

— Ну? — Діераль була якоюсь просвітленою.

— Що «ну»?

— Ну, чому не запитала?

— Кажу ж, не наважувалась, чи часу не було, так, певно, що не було часу.

— А, ясно. — Діераль устала з дивана й солодко потягнулася. — Ні, нема в мене хлопця, Світлано, нема.

— І як ти без хлопця?

— Нормально, а що тут такого?

— Ні, нічого, — сховала погляд, — просто думаю, що кожній дівчині потрібен хтось, хто б міг бути поряд із нею, і, як не крути, а секс теж потрібен, без цього важко. Хіба ні? — подивилася запитально і трепетно.

— Так, він дуже потрібен, але в мене нема хлопця, Світлано, я лесбіянка, — вона сказала це дуже чітко і спокійно.

— А, — Світлана зморщила чоло, і було видно, що вона думає. — А діти як?

— Діти будуть, не турбуйся. Я знайду собі, знайду, так, на ніч одну… Розумієш? — розвернулася до вікна, і Світлана вже не могла бачити її обличчя й очей.

— Я розумію, Діераль.

— Так. Я знаю. Ми навчилися розуміти одна одну за ці три місяці, що ми знайомі. Ходімо пити чай, — вона пішла на кухню.

— Ходімо, — Світлана дивилася вслід Діераль і намагалася зрозуміти, чому вона сказала їй правду. Хіба це було аж так важливо — казати їй усе? Світлана зітхнула і подивилася на годинник, він висів над телевізором, була друга ночі, і знала, що вони ляжуть спати не раніше четвертої. Діераль любить дуже довго щось розповідати, коли вони сідають пити чай.

— Я взагалі ненавиджу чоловіків і вважаю їх усіх козлами. А ти? — Діераль сказала це спокійно, але дещо виклично. Вони сиділи на кухні вже третю годину. Чай закінчився, його було мало, це був білий чай, той, що 50 гривень за маленький пакетик і який треба дуже довго та старанно заварювати. Вино також закінчилося, і тепер вони пили коньяк «Ахтамар», його колись принесла Діераль із якоїсь вечірки, де співали Вакарчук і Дживан Гаспарян, там було багато знайомих і не знайомих їй людей, музика, картини, і, коли вона вже йшла додому о пів на першу, їй подарували коньяк.

— Та невже? — очі Світлани горіли.

— Ти знаєш, я ненавиджу, коли чоловіки роблять мені компліменти, освідчуються в коханні: мені здається, що вони всі чогось від мене хочуть, і я добре знаю чого.

— І тому ти стала лесбіянкою? — Світлана допила і поставила склянку на стіл.

— Я зробила це вперше у сімнадцять років. Я тоді тільки школу закінчила. Чи не закінчила ще? Не знаю. Ми випили, і він привів мене додому, батьки поїхали кудись, і він залишився в мене. Світлано, скажи, — вона заглянула їй у саму душу, — він же міг цього не робити, міг, правда? — Не давши їй відповісти, Діераль продовжила: — А потім він ще сказав, що я не була дівчиною, бо не кричала, коли він рвав мою плівку, чуєш? Га? — У Діераль на очі навернулися сльози.

— Не знаю, що сказати. Ти ж могла й не пити і могла не йти з ним додому, якщо не вірила йому. Він і не міг учинити інакше. Ні, чому, міг, але не вчинив. Ти ж дозволяла йому все.

— Так, я дозволяла. Коли п'яна, я така слухняна, зі мною можна що завгодно робити, абсолютно, і я навіть слова не скажу.

— І він це зробив.

— Так, він зробив це.

— Тобі було приємно?

— Ні, навіть на грам. Давай ще по одній, — Діераль розлила коньяк і не сказала тосту, вони вже сказали всі можливі тости й пили просто так. — А вдруге я переспала з мужиком на дачі, у нього на дачі. Я була малою та дурною, а вони, це я вже тепер зрозуміла, просто задурили мені голову і трахнули. От і все.

— І ти після цього перестала звертати на мужиків увагу?

— Ні, навпаки. Я мстилася їм, я розбивала їм серця, витягувала з них гроші, закохувала в себе, а потім кидала.

— І ти довго цим займалася?

— Ні, не так щоб дуже. Все закінчилось, і моє життя змінилося раз і назавжди восени одного з років, які ми вже прожили, так от, тоді один із моїх коханців, якому я сказала: «Прощай, і між нами все закінчено», прийшов увечері додому і порізав собі вени. Йому було тридцять років, і він так і не зумів зі мною переспати. Після цього щось надірвалося в мені, і я відчула, що зробила зле. Свого ставлення до чоловіків загалом не змінила, але перестала з ними зустрічатися, цілуватися й займатися сексом. Хоча ні, я ніколи з ними не цілувалася.

— Вони не цілували тебе в губи? — Світлана здивувалася.

— Чому ж, цілували, — всміхнулася, — у статеві, — голосно розсміялася.

— І що, з жінками це робити краще? — вона подивилася на порожню пляшку коньяку й нарешті зрозуміла, що п'яна.

— Ні. Все інакше просто… Давай не будемо про це, ходімо спати.

— Так, ходімо спати, Діераль. Уже пізно.

Вони підвелися і довго дивилися одна одній в очі, потім пішли до кімнати, роздягнулися, вимкнули світло та лягли спати. Була шоста година ранку. На вулиці от-от мало світати, а у квартирі пахло коньяком, запах був терпким і теплим.

Розділ 39 (Chapter 39)

Коли Марк прокинувся, то зрозумів, що в нім щось змінилося, відчув, що став зовсім іншим: він переріс себе колишнього на незліченну кількість років. За оці шість годин сну в будинку Анни все в нім стало не таким, як раніше, тоді, коли він лягав спати. Спершу йому стало страшно, і він, сівши на диван, обхопив голову руками й заплющив очі. В будинку ще всі спали. Власне, Марк узагалі не знав, скільки людей спало в цім будинку, але думав, що не менше трьох. Марк раптом схопився на ноги і зробив кілька швидких кроків, потім зупинився й тихо застогнав. Якесь неймовірне переживання враз охопило його душу, і він навіть глибоко вдихнув і заплющив очі. Такого він ніколи раніше не переживав. Це переживання не було схожим на жодне з тих, які він мав раніше. Це було щось зовсім нове й від того ще моторошніше. Йому здалося, що все, на що він раніше сподівався, у що вірив, що тримало його, не даючи захитатися і впасти, раптом кудись зникло, і він зрозумів, що

1 ... 50 51 52 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ukrainian dream «Последний заговор»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ukrainian dream «Последний заговор»"