Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Іван і Чорна Пантера 📚 - Українською

Читати книгу - "Іван і Чорна Пантера"

331
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Іван і Чорна Пантера" автора Володимир Лис. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 82
Перейти на сторінку:
й… Чула ж вона, що таке буває й між жінками. Ні, вона, бувало, разом з дівчатами милася під душем в університетському гуртожитку, але там було тільки споглядання, цікавість: а які груди, живіт, дупка у Галі, Каті, Тоні… Ну, веселилися, реготали, бризкали водою… Тут же було зовсім інше, її наче підхоплювала якась невидима сила й затягала у дивну бездонну глибину. Вона падала, й голова крутилася в цьому падінні дедалі більше, роблячи безмірним її щастя. Коли ж взялася мити ноги Таумі, то мимоволі (ні, усвідомлено!) опустилася на коліна. І в якийсь момент не стрималася й притулилася губами до лона з ледь-ледь помітним волоссям. Тут вона відчула, як на її обличчя щось полилося. Ні, то була не вода, то було те, що вона читала в якийсь книжці, в еротичній літературі називають «золотим дощем». І Зіна не тільки не відхилилася, а стала його з насолодою пити.

З лазні вона виходила покірною слугою, а може, й рабою Таумі. Таумі, яка дозволила собі навіть кілька разів тернути її, Зінину спину. Вона боялася глянути на свою хазяйку і прагла цього.

За столом же Таумі трішки пригубила вина, навіть похвалила. Правда, з’їла всього по дрібці салату з капусти і курячого м’яса. І домашній грушево-яблучний сік похвалила.

Вона взагалі була в ударі. Таумі розповідала про своє дитинство. Про маму, сестричок і брата. По те, якою вона була тоді неслухняною. Відчувала — від неї чекають іншої розповіді. Про ті ж зустрічі з високопоставленими особами і знаменитостями. Про численні покази й фестивалі моди. Але чомусь не могла й не хотіла про це розповідати. Не тому, що відчувала до цих людей зверхнє ставлення. Вона чи не вперше за багато років цим людям по-справжньому довіряла. Відчувала до них симпатію. Як тоді, в дитинстві, про яке розповідала, до своїх ровесників. Іноді до мами і брата Ліонеля. Іноді? Вона здивувалася сама собі, своїй згадці. Іноді…

Що ж до Зінаїди, яка ледве встигала перекладати, то вона робила це наче в тумані. Слова Таумі проходили через її свідомість, перетворювалися в українські. Слова Георгія Семеновича, і Софії Петрівни, і Валерії, котра також сиділа за столом і дивилася на гостю якось так… Іронічно-закохано. Вони переправлялися до Таумі, стаючи англійськими, наче самі по собі.

В якийсь момент у пориві відвертості Зінаїда, що задихалася від ніжності до Таумі, сказала, що, мовляв, у Кукурічках є її фанат. Який її обожнює. Як цікаво, сплеснула руками Таумі, вона хоче з ним познайомитися. Це чоловік, так?

— Чоловік, — сказала Зінаїда і подумала: як же вона покаже бідного Івана?

А пізно ввечері, коли Зінаїда сказала, що спатиме в іншій кімнаті, щоб гості не було тісно, Таумі заперечила — ні-ні, у вас широке ліжко. Зінаїда лягла в те ліжко і боялася доторкнутися до пахучого голого тіла.

— Роби те, що ти хочеш, — почула вона шепіт Таумі.

Рука Таумі взяла її руку. Потім Зінаїда сповзла вниз, обціловуючи живіт Таумі. Потім її гарячий язик торкнувся лона супермоделі.

То була найщасливіша ніч у житті вчительки англійської мови.

Ця ніч несла її на крилах до зір.

Але й вона сама ставала великою зорею, яка раптом зійшла над Кукурічками.

Захоплена екстазом, в якому перебувала, Зінаїда не почула дивного звуку, що народився і став рости. Зате почула Таумі.

— Що це? — злякано спитала вона.

А що Зінаїда не почула, то Таумі повторила запитання ще раз. Зіна відірвалася від солодкого розпашілого вулкана. І мороз враз побіг по її шкірі. По всьому селу гавкали собаки. Але крізь їхній гавкіт наростав якийсь інший, пронизливий звук. Зінаїда вслухалася, і ще більший жах оповив її єство. Вона знала, що то за звук. То вили вовки. Не один вовк, а хтозна-скільки. Здавалося, вовки стоять близько, поруч, за стіною.

— Мені страшно, — прошептала Таумі.

— І мені, — сказала Зіна.

Вони не даремно боялися.

Цієї осінньої ночі маленьке поліське село справді було оточене вовками. І не тільки ними. Звірі з довколишніх лісів стали відчувати незрозумілу тривогу ще минулої ночі. Вовк і вовчиця, що жили в лісі кілометрів за двадцять, а може, й більше від Кукурічок, раптом відчули дивну, незбагненну тривогу, а за тим не менш дивний поклик першими. Вони не знали, що означає цей нечутний дратівливий звук, що наростає у їхніх тілах. Але вони відчули: треба кудись іти, хтось чи щось їх кличе, й цьому поклику несила опиратися. Вовк і вовчиця, не змовляючись, рушили в дорогу і вранці спинилися у лісі неподалік села. Цілий день ішли до цього ж лісу вовки зі всього Полісся й навіть розташованої південніше Цуманскої пущі та північніших заприп’ятських білоруських лісів. Декотрі бігли, боячись спізнитися. Якби вони навіть уміли говорити у відповідь на запитання, що чи хто їх кличе, не змогли б відповісти. Бігли також зайці й лисиці, трюхикали дикі кабани, по-місцевому дзіки, стрибали з дерева на дерево білки. Самотній лось, що взимку приблукав до лісу на схід од Ковеля, теж відчув тривогу й пішов, ламаючи хащі, на захід. Летіли ворони й дрібне птаство, а сови попрокидалися посеред білого дня і полетіли, раз по разу сліпо наштовхуючись на гілля високих сосон і ялин. Ряба поліська тигриця-рись облишила підстерігати пару зайців, улюблену стежку яких вона виявила напередодні, й помчала на південний захід. Рушило й стадо зубрів із новоствореного національного парку, але вони зрозуміли, що не дістануться до наступної ночі в якесь заповітне місце, спинилися засапані й спітнілі та натужно й тривожно заревіли.

Посеред ночі ж трубно ревів під Кукурічками лось, і це розпачливе ревіння змушувало рухатися кров, що стигла в лосячих жилах, бо ж він відчував близьку присутність цілої зграї вовків. Те, що неподалік зібралась дика звірина, відчули не тільки кукуріцькі пси, а й коти, що позабивалися із злісним безсилим шипінням по хлівах і горищах, а котрі ночували в хатах — під ліжками та припічками. Заревіли корови, заіржали од страху коні — їх тепер мали з десяток місцевих господарів, а в Круцихи замекала четвірка єдиних у Кукурічках овець.

Цей концерт звіриного відчаю не могли не почути мешканці села. Попрокидавшись, вони прагли збагнути, що ж сталося. Декотрі, сміливіші, виходили надвір, щоб перевірити, чи не навідалася, бува, й до їхнього села загадкова звірина — чупакабра — про яку останнім часом стільки трандючили по телевізору і писали в газетах, яких, хоч і небагато, досі передплачували свідомі кукурічківці.

На дворах непроханих гостей не було, зате

1 ... 50 51 52 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іван і Чорна Пантера», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Іван і Чорна Пантера"