Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Аналітична історія України 📚 - Українською

Читати книгу - "Аналітична історія України"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Аналітична історія України" автора Олександр Боргардт. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 372
Перейти на сторінку:
до Болгарії, але вже не супротивником болгар, а їх союзником. Якому, однак, після такої крутої зміни пріоритетів, – могли тепер і не надто довіряти болгари. Він сміливо пішов на південь, сміливо погромив ромеїв під Філіпополем у Тракії та під Адріанополем, вже й зовсім недалеко столиці. Але, новий імператор, Іоанніс I Цімісхіос (969–976), – за два роки поправив справи імперії: замирився з болгарами та оточив Святослава з військом у Доростолі (Сілістра на Дунаї); та, після облоги, яка протривала три місяці, що було аж занадто для нетерплячого Святослава, – примусив теж укласти мир. Він був невигідний, обмежував права Києва на півдні, особливо в Криму. Війна не принесла позитивних наслідків. Зате розповіді про неї по літописах – аж понад барвисті. Ніби, коли Святослав останнім напруженням сил узяв Переяславець, він попередив ромеїв за своїм сталим звичаєм – «Іду на ви!», а тоді… Отут і сталося непередбачене. Хитрі греки відповіли Святославові, що їх замало, та стати проти нього вони недужі, і запропонували данину – певну суму золота на кожного воїна. Та й запитали Святослава, скільки грошей готувати? – скільки ж у нього є людей? Літописець пише нам: «И рече имъ Святославъ: «есть насъ 20 тысящъ», и прирече 10 тысящъ; бъ бо Руси 10 тысящъ толко». А греки, прочувши про це – зібрали на нього аж 100 тисяч війська. Тут дещо зупинимось. Бо досить вже своєрідно це все виглядає. Як лицар без вади, що чесно попереджує своїх супротивників (тільки подумати)! «Іду на Ви!», – вимушений брехати. Кепські були, видно, з цим справи у державі Київській, бо померла шана, яка давала можливість, що Белемберові, що Аттілі, – мати стільки війська, скільки їм заманеться; а власне – скільки потрібно. Бо візантійські джерела пригадують навіть про трупи озброєних жінок, на полі бою, які воювали разом зі Святославом. Що то були за амазонки, ми так і не знаємо. Значить і йому, великому воїнові, не вдалося подолати стіни недовіри та ворожнечі, що стала поміж київським народом та нащадками Рюрика. Далі в літописі йде барвистий опис повної перемоги Святослава над удесятеро сильнішими ромеями та зовсім вже дитинча розповідь про те, як греки принесли данину шовками, на які князь і не глянув, а наказав сховати, та другу данину – мечами, якими він став так милуватись, що вони й зовсім настрахалися: ба, який войовничий! – та й уклали з ним мир у Доростолі. Отой самий, з кайсаросом Іоаннісом Цімісхіосом, коли Лев Диякон мав нагоду описати нам конунга Святослава. Та от, на жаль, наведений у літописі ж текст мирної угоди – не свідчить про успіхи кампанії; свідчить радше про те, що барвисті описи літописця, то лише чергові байки та буйди. Бо там князь Київський не отримує від ромеїв жодних поступок, навпаки, лише сам урочисто зобов’язується ніколи не нападати на імперію, або на її Кримські землі, ні на болгар. Поґотів, зобов’язується ставитись на бік кайсароса, як на того хтось нападе. Отже, самі клятви та зобов’язання; та – без жодних прибутків для себе.

А це й ставить під сумнів оту розписувану вище перемогу 10 тисяч Святослава над 100 тисячами греків: дурниці це все. Отже, із походу на Візантію Святослав повертається ні з чим.

То був останній рік життя великого воїна, відданого шанувальника Аттіли. По дорозі додому він чогось змушений був затриматись біля порогів, перезимував там із великими труднощами, голодуючи. А навесні на нього напало печенізьке військо Курян-хана. То було вже не стотисячне грецьке військо і Святослав не зміг їм протистояти, убитий в бою. Верхівку його черепа Курян-хан наказав оправити в золото та зробити пам’ятного келиха. Саме так, як іще перед нашою ерою вчинила Томіріс-хатун із головою імператора Кіра Великого, Ахайменіда. Або, вже у часи кагана Бояна – ланґобард Альбоїн із черепом ґепіда Кунімунда…

4. Епоха Володимира

Ігор (або Інгвар) був єдиним, ніби, сином Рюрика, дорученим ним опіці конунга Гельґі, убивці Асгольда. Єдиним був і син Інгвара – Святослав. Але в цього вже було троє синів, яких він і розсадив по великих містах – правити. От тут і починається те, що є найбільш характерним для подальшого княжого Києва: стала гризня за владу, яка максимально загострюється зі смертю правлячого князя. Розпочинається вона, за літописом, 975, коли Ярополк пішов, ніби за підмовою свого воєводи Свенгільда, на Іскоростень, та побив і убив Олега, брата свого. Володимир, прочувши про це у своєму Новгороді, – збіг був за море, до Скандинавії; Ярополк і посадив у Новгороді свого намісника – посадника; та став володарювати один на всю Русь. Але, поки був живий Володимир, то не могло бути сталим та надійним.

Володимир же набрав за морем порядне військо з верінгів та вмить повернув собі Новгород. А по цьому пішов на Полоцьк, де сидів Ругвальд, що став на бік Ярополка. Він узяв місто, убив князя та увів його дочку, відому Ругнед. А потім – обложив і Київ.

Тут нам слід пригадати оту класичну ґотську зрадливість та підступність, яка свого часу загубила остроґотську державу дому Амалів у Італії та так полегшила арабам вторгнення до візіґотської Піренаїки. Вона наново розквітає пишним цвітом у напівскандинавському, післягунському Києві. Володимир таємно злигується з Блудом, довіреною особою та воєводою (!) Ярополка (куди на той час подівся Свенгільд – літопис промовчує). Той спочатку умовляє Ярополка збігти із добре укріпленого Києва кудись на Русь, а потім, коли справу вже програно, – іти до Володимира, винитись та просити миру. Там його нарешті й убивають: піднімають на мечі двоє верінгів Володимира. А черговий братовбивця остаточно утверджується на троні, до самої смерті. Поки його власні синки, яких він наробив чималенько, не переб’ють одне одного та знову не сяде на трон хтось один.

Ходив Володимир на ляхів (981), на в’ятичів (981), знову на в’ятичів (982), на ядвінгів (983, див. Доп. 3). Ходив на них іще Олег, та бачите… Київ – то Київ, держава цілком особлива. На даний час усього й має, що столицю та князя, що ж до всього іншого, – то там уже – як сили стачить. Не випадково ж, пишучи про похід на ляхів, літописець підкреслює, що Володимир узяв від них Перемишль та Червень, – «иже суть и до сего дня под Русью». Примітка – далеко не зайва. Ходив Володимир 984 на радимічів, а 985 – на болгарів. Але, в останньому поході спостерігаємо деяке важливе для

1 ... 50 51 52 ... 372
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аналітична історія України», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аналітична історія України"