Читати книгу - "Не повертайся спиною до звіра"

У кутку, де зібралися прихильники націонал-демократичної ідеї, далі відшліфували думку, висловлену колегою.

— Зліпити можна, але чи надовго? Об’єднати бідних і багатих можна лише тактичним союзом, — зауважив заслужений пісняр Іван Трач.

— Ви говорите, як соціаліст, — підколов ветерана керівник молодіжного крила демократичної фракції Арсен Бойчук. — Об’єднати бідних і багатих може тільки національна ідея, а це тривалий проект. Тільки для нього потрібен лідер. Зараз саме такий час. Зовні є політичні сили, зацікавлені в придушенні національної ідеї. Чому ми про це не говоримо? Під час «революції троянд» відверто називали російську проімперську політику ворожою стосовно незалежної Грузії.

— Для них це було елементом національно-визвольного руху, — величаво струснув своєю гривою поет — колишній дисидент.

— А хіба ми у своїх аналогічних прагненнях домоглися більшого? Така ж залежність від імпорту енергоносіїв, проблеми із визначенням кордонів, присутність військової бази — я маю на увазі російський Чорноморський флот у Криму…

Арсен міг би й далі перелічувати, від чого досі потерпає Україна, але, зрештою, зупинився й підбив підсумок:

— Нам потрібна потужна держава, з якою б рахувалися. А де вона?

— Однією національною ідеєю ситий не будеш, — спробував примирити сперечальників Василь Явір, і, звертаючись до Трача, зауважив: — Ми з тобою були зачинателями Народного руху. Він зробив свою справу. Тепер ті ж самі люди дрейфують до ліберальної течії — і правильно роблять. Хто ж як не «багатенькі буратіни» володіють золотим ключиком від багатств нашої країни?

— Але, скажу я вам, зміна політичного режиму ще не є запорукою успішних реформ, — правив своє Бусейко.

— Ти кажеш — «економічні реформи». А я кажу — «соціальні стандарти», — не вгавав чубатий поет.

— Отож бо, — наче чекав на такий опір Антон. — Відбулося первісне нагромадження капіталу? Відбулося. Тепер час для буржуазно-демократичної революції. Це вже трошки інше. Такий етап пов’язаний із формуванням інститутів громадянського суспільства. Виникнуть ці інститути — буде взято під контроль діяльність і держави, й олігархів. Як наслідок, виникне соціально орієнтована ринкова економіка. Зараз наявні тенденції до подальшої демократизації.

Запала тиша. Чути було, як Богдан гортає газетні сторінки.

— Мабуть, академік, окрім іншого, говорить про новий формат відносин України з Росією? — поцікавився у нього Борис.

– Є й таке. Анатолій Ґедзь висловлюється на користь стосунків із країнами так званого Єдиного економічного простору. Стверджує, що саме з ними ми торгуємо товаром, що має високу додану вартість. Тому, за його словами, мусимо наполягати на створенні зони вільної торгівлі в межах ЄЕПу.

— «Єепнутий» ваш академік! — засміявся Бусейко. — І таких мастодонтів пострадянської епохи ще рекламує на своїх сторінках «Моя Україна»! Я був кращої думки про цю газету.

Шевченко багатозначно хмикнув, але від коментарів утримався. Більш відомого доктора економічних наук зі світовим ім’ям в Україні не було. Принаймні так вважав сам Пасічник, який поділився з Борисом своїм планом: у разі свого обрання на посаду Президента ввести Ґедзя до ради Національного банку.

— Навіщо взагалі було питати думки цього академіка? — обурювався Антон. — Хіба я не знаю, що Україна впродовж останніх п’яти років мала високі темпи приросту внутрішнього валового продукту? Але чомусь нашим високочолим академікам забракло клепки підказати суспільству, як найліпше розподілити прибутки, отримані внаслідок цього зростання.

— Знову якась рожева маячня… — пробурмотів Арсен.

— Ні, не рожева, — заперечив Бусейко. — Ти, сподіваюся, чув про шведський соціалізм? Так от, щоби наше суспільство не залишилося настільки розшарованим, як зараз, потрібні зусилля з боку держави. Сьогодні маємо разючу диференціацію за рівнем доходів і майновим станом. Різниця в більш ніж двадцять п’ять разів! Це тоді як в країнах Європи вважається «ідеальним» стан, за якого розрив не є десятикратним. А рівень оплати праці? Українці здогадуються: присвоєння додаткової вартості відбувається непропорційно, тому й зменшується продуктивність. У наших людей зарплата становить лише сім відсотків від собівартості виробленої ними продукції, тоді як у світі сягає п’ятдесяти. Ось про що треба говорити на мітингах. А найлегше кричати: «Кучма — геть!», виголошувати красиві гасла про свободу й обіцяти: «Бандитам — тюрми!».

При цих словах Антона всі присутні чомусь подивилися на двері.

Поки Бусейко палко проповідував, Шевченко мовчки міряв кабінет широкими кроками, і коли оратор нарешті зупинився, підкинув ще одну вибухову тему:

— А от Пасічник вважає, що головний конфлікт, який роздирає націю, зав’язався між бізнесом і владою. Але дехто припускає, що прем’єром може стати Енергетична леді. А вона щодо головного конфлікту і нації трохи іншої думки.

Тепер уже кожен вважав своїм обов’язком висловити власну точку зору. Надто спритно Борис однією своєю фразою зав’язав у тугий вузол думки, з якими багато хто з учасників цього суперечливого виборчого блоку часто залишався на самоті. Ніхто не помітив, як до зали спортивною ходою ввійшов довгобразий чоловік у куртці. Раптом знову запала тиша. Усі дивилися на свого лідера, такого енергійного, моложавого й піднесеного. Він устиг почути останні слова, і його погляд посвітлішав. Твердо, ніби складаючи присягу, він мовив:

— Слухайте, хлопці, що я вам скажу. Ні лідер партії, ні бізнесмен не зможе очолювати мій уряд.

Пасічник був у доброму гуморі. Звідси він мав намір виїхати у передвиборче турне до Чернігова й далі, всією Україною.

У Запоріжжя Настя з шефом прибули тільки ввечері. Ніхто не сумнівався, що жоден із трьох кандидатів на президентський пост не набере достатньої кількості голосів для перемоги. Однак влада мала потужний ресурс, щоб ошукати електорат у першому турі. Уже сьогодні в штаб просочилась інформація, що в деяких селах за «душу» кожного члена дільничної комісії давали по чотириста гривень. Благодійні акції,