Читати книгу - "Прекрасна одержимість"

– Мерріку, – мовив він урочисто, коли вони вийшли на вулицю. – Нині ти майже врятував кілька життів!.. Не будеш заперечувати, якщо я побіжу додому?… Просто мушу розповісти їй!.. І ще – не хотів би ти піти зі мною?

То була занедбана пара кімнат на третьому поверсі нікчемною багатоквартирного будинку на північ від великого шпиталю, засипаних мотлохом – через намагання зробити з цього тісного житла спальню, вітальню, дитячу кімнату і кухню водночас.

У Меріон Досон не знайшлося перепрошень за зовнішній вигляд її оселі. Цим вона сподобалася Боббі. Він миттєво захопився цією блідою, рудоволосою, кароокою молодицею, яка по-чоловічому потисла йому руку і поставила стільця без метушні чи ніяковости. Відразу ж принесли на оглядини маля, яке привітало гостя великими, блимливими очима, дивовижно подібними до батькових. Не маючи досвіду спілкування з немовлятами, Боббі розглядав його з таким самим поважним інтересом, який було уділено йому. Меріон засміялася.

– Так ви з ним не зазнайомитеся, – вигукнула вона. – Треба пошипіти на нього абощо! Він цього, знаєте, чекає. Він і не подумає зробити вам капость, пошипівши на вас; однак жахливо розчарується, якщо ви не потішите його якимось ідіотичними звуками.

Боббі знав, що йому сподобається ця дівчина.

– Меріон, – заговорив Досон тремтячим голосом, – містер Меррік хоче позичити нам трохи грошей. Він каже, що ми заслуговуємо на довіру. Я не певен щодо себе; але знаю, що на тебе можна покластися.

Жартівлива міна спала з її лиця, і вона довго дивилася на свого гостя, прагнучи усвідомити важливість того, що повідомив чоловік; а тоді мовила зі щирим серцем:

– Отже – після усього пережитого – Джек нарешті дістане свій шанс! – Вона поклала руку на його плече. – Бідний!.. Як же то було довго – як важко!

Вона простягла ліву руку до Боббі і вдячно стисла її пальцями.

– Який же ви добрий! – промовила вона.

– О, у кожного свої клопоти, – пробубнів Боббі, сподіваючись, що не дійде до бурхливих проявів сентиментальности. – Найменший клопіт у світі – це брак грошей.

– Якщо їх маєш, – пирснув Досон.

Того дня Боббі спізнився в невеликий амфітеатр хірургічної клініки. Операція виявилася винятково цікавою. Він мимоволі нахилився далеко уперед. Тієї ночі він майже тішився читанням Брилла. Перш ніж лягти спати о першій, він написав Ненсі Ешфорд, яка вже чекала його листа багато тижнів.

"Сьогодні я з великим зацікавленням побував в гостях у Досонів – молодого студента-медика і його дружини…" – починалася його друга сторінка; але, поглянувши критично на слова, він зім’яв сторінку і почав нову, де згадок про Досонів уже не було.

"Ти вже розшифрував журнал до кінця?"

Він відіслав його назад з короткою запискою, що не має охоти більше завдавати собі клопоту з ним. … Він не належав до штибу людей, які могли би визнавати подібну філософію з надією на втіху чи вигоду, і насправді не личить читати його з самої цікавости – особливо, після прохання доктора Гадсона зупинитися, коли особистий інтерес читача ослабне.

"Можливо, ви розповісте мені, принаймні загальними фразами, що врешті сталося, коли закінчите читання. Я дізнався, читаючи про випадки незвичайної одержимости, що виняткова схильність до містицизму инколи проявляється серед вкрай матеріялістичних людей, які поводяться цілковито инакше практично в усьому иншому, що стосується до їхніх інтересів. Наважуся заявити, що доктор Гадсон був типовим прикладом".

За два дні він одержав відповідь.

"Місіс Гадсон вже отримала щоденника, разом з усіма иншими речами, які ми зберегли для неї в кабінеті. Сумніваюся, що вона докладала хоч якихось зусиль, щоб довідатися його зміст. Можливо, що вона навіть не розпакувала коробки, куди ми поклали його. У будь-якому разі вона нічого не питала мене, а це обов’язково мало би статися, якби шифр спантеличив її… Не сумніваюся в тому, що вона поверне тобі записника, якщо ти знову зацікавишся ним.

Так, я розшифрувала решту. Дивовижний щоденник!.. Якби з нього зробити книжку, то вона розійдеться стотисячним накладом! Звісно, люди вважатимуть її цілковито безглуздою; однак читатимуть її – і щиросердо бажатимуть, щоб вона виявилася правдою. Маю підозру, що тайкома вони влаштовуватимуть експерименти самі, навіть якщо й хихотітимуть, обговорюючи цю теорію зі своїми друзями.

Хотіла би я розповісти тобі… ти знаєш, чому не можу… про разючий досвід, який мала нещодавно сама… Це все правда, Боббі. Таким способом можна дістати те, чого хочеш, якщо твоє бажання сприяє розширенню твоєї особистости в позитивному служінні. Я навіть отримую листи, які не приходили так довго, що вже й запитуєш себе, чи тебе, бува, не забули. Хіба це не безглуздо?"

Це виглядало безглуздо.

"Шкода, – роздумував Боббі, складаючи листа. – У Ненсі така своєрідна душа. Тепер вона молотиме дурниці решту життя. Радий, що облишив цю жахливу дурість, перш ніж вона заразила мене!"

Він гірко посміхнувся з пропозиції Ненсі попросити журнал у місіс Гадсон… На свій короткий покаянний лист, датований першим грудня, він так і не одержав відповіді. Хоча перші два тижні, як тінь, ходив за листоношею.

У неділю вранці, коли молода місіс Досон з дитиною вирушали до села, Боббі, після численних наполягань, долучився до товариства.

Вони обрали собі тихий будиночок, власницею якого була вдова середніх літ, за кілька сотень ярдів від тінистого берега озера Плезант-Лейк – година залізницею на північ.