Читати книгу - "Перший спалах"

Вони слухали музику. Говорили. Сміялися. Пили чай. Заїдали його залишками пирога. За вікном сутеніло.

Ідилію порушив телефонний дзвінок.

— Алло! Так, прийду! Звісно! Що означає — ждемо тільки тебе? Що? Сьогодні? Ні, стривай! Як це — усі уже зібрались? Чо-о-рт! Зачекай секунду... Давай я тобі передзвоню, гаразд? Через п’ять хвилин.

Олег щось показав їй на мигах.

— Тут у друга гулянка намічається. А я, довбень, чомусь був упевнений, що вона завтра! Підемо?

Через кілька хвилин Оля вже телефонувала додому.

— ...заночую у подруги... Так і передай бабусі! Так, все зі мною гаразд! Тільки на тротуарі послизнулась, але все закінчилося добре... Коліна цілі, ага! Бувай, мамо! Цілую!

Час — мов на крилах.

Ішли мокрими вулицями. Слизька бруківка тремтіла у золоті нічних ліхтарів. То тут, то там гаснули жовті квадратики вікон. Пахло озоном. Як після грози. Із переплетеного пруття придорожнього паркану лізли на тротуар великі, здичавілі кущі.

Вони підійшли до акуратної, величної будівлі. Щось криваво-червоне витріщалося з вивіски, опираючись на нерівні літери над входом. Та їм було не туди. Завернувши за ріг, вони побачили вхід у підвальне приміщення. Біля входу дрімав ще молодий, але вже огрядний білявий охоронець. Олег підійшов до нього і щось сказав на вухо. Охоронець розуміюче кивнув і зник всередині, а за мить повернувся разом із високим рудочубим юнаком.

— Вітаю, братику! Тепер тобі можна продавати алкоголь!

Обнялися з «братиком». Зацікавлений погляд рудого ковзнув по Оліній постаті, зупинившись на ясно-зелених очах.

— Може, познайомиш?

— Оля, моя найкраща подруга.

— Подруга?

На обличчі рудого з’явилась неоднозначна усмішка.

— Подруга...

Олег повторив це, явно давши тому зрозуміти, щоб ні на що не розраховував.

— Оль, це Міша.

Охоронець мимоволі зиркнув на Олю. Гарна. Собі б таку. Але де там... У нього ж тепер робота... обов’язки. Дружина, діти. Йому було двадцять шість.

Та Олю з Олегом це не турбувало.

Оля ніколи не знала, що таке нормальне життя. Тепер хотіла його скуштувати.

— Знайомся — Івашко.

Хлопець за стійкою привітно змахнув рукою.

— Льошик.

Галантно вклонився білявчик із важким металевим браслетом, обрамленим кельтським візерунком.

— Вітя...

— Хе-хей! — кахикнув хлопчина на диванчику із-за спини дівчини з фарбованим рудим волоссям, що сиділа у нього на колінах.

— Олеся.

Руденька привітно всміхнулась.

— Оксана.

Розкішна брюнетка в обрізаних шортах оцінююче придивлялась до Оленки. Цікаво, як вона ставиться до потенційних суперниць?

— Привіт, — сказала вона згодом низьким, хриплуватим голосом і одразу ж пригостилася дорогою закордонною цигаркою. Через мить із її нафарбованих губок вирвалося кільце білосніжного диму.

— Ксюха, скільки раз тобі казати, у нас не курять!

Хлопчина за стійкою, Івашко (очевидно, румун за національністю), мав геть нещасний вигляд. Оксана повернула голову і випустила кільце прямісінько йому в обличчя.

— Вибач, забула.

Легким рухом руки вона погасила цигарку і відправила її на вічний спочинок у сміттєвий бачок.

— Івашку, то може, пригостиш гостю чимось за рахунок закладу, га? — поцікавилась вона у нього. — А то дівчинка, чого доброго, ще погано про нас подумає!

— Ну... — юнак запитально зиркнув на Олю.

— Спасибі, але я не п’ю, — усміхнулась вона у відповідь. Однак це не зупинило настирливу Оксану. Через кілька секунд вона вже тримала в руках бокал із напоєм рубінового кольору. Ще через хвилину запропонувала випити за знайомство.

Незважаючи на віддаленість від центру і дещо незвичну локацію, заклад незабаром наповнився людьми. Туди-сюди снували яскраві постаті, чіпляючись пальцями за ароматний кольоровий дим і поцмулюючи через трубочку вигадливі фруктові коктейлі. Нафарбовані дівчатка кокетували зі своїми трохи сором’язливими хлопчиками, вихиляючись у танці і грайливо кліпаючи віями. Юнаки реготали і загравали до гарненьких, відверто вбраних незнайомок. На дівчину в потертих джинсах майже ніхто не звернув уваги.

Оля з Олегом сиділи на диванчику і про щось стиха перемовлялися. Компанія давним-давно розсипалася на маленькі групки. Рудий стирчав у дверях з охоронцем, фарбована Олеся зі своїм хлопцем і Ксюшею стрибали під скреготіння якоїсь божевільної музики десь у іншому кінці залу. Хтось цілувався в кутку.

Через кілька хвилин до Олі з Олегом підбіг захеканий Івашко.