Читати книгу - "Сміливий чунг"

застережливий крик Сміливого чунга, очевидно, відносився до чогось іншого, зовсім не схожого на це, бо в той час, як чунги насторожено позирали на всі боки, він спокійно стояв і дивився на забитого мо-ка. Потім чунг підійшов до звіра, присів біля нього, витяг ломаку з його пащі й почав обдивлятись її. Ломака була рівна, суха й досить міцна, без жодного сучка; а коли її відламало — певно, під час великої бурі, — то її грубий кінець сам загострився. Сміливий чунг почав уважно придивлятися до цього загостреного кінця, він його навіть помацав, закривавивши собі при цьому пальці.

Колись Стара пома, його мати, в такий самий спосіб убила грау. Але вона вбила того грау внаслідок простого збігу обставин, несвідомо піднявши передні кінцівки, щоб захистити себе від його нападу, і навіть не усвідомлюючи, що тримає в руках ломаку. А Сміливий чунг убив мо-ка точним, розрахованим ударом. Він встромив ломаку звірові в пащу не тільки тому, що, роззявлена, з люто вишкіреними зубами, вона привертала до себе його увагу, а й тому, що так йому було зручніше. І якщо колись Стара пома своєю тваринною свідомістю збагнула, що сталося і від чого загинув грау, то тим легше це було тепер для Сміливого чунга. І він зрозумів: ломакою можна вбивати значно швидше і легше, якщо вона загострена і якщо її встромити в пащу або в тіло звіра, ніж коли ударити нею по голові або по спині. Він підняв ломаку високо над головою й голосно заревів:

— О-кха-кха! О-кха-кха!

Це означало, що він переміг; і всі чунги, які вважали перемогу одного чунга над будь-яким хижаком спільною перемогою, наслідуючи Сміливого, підняли свої ломаки та камені й також закричали:

— О-кха-кха! О-кха-кха!

Загострена ломака стала для Сміливого чунга дорожчою над усе. Він не випускав її з рук навіть тоді, коли лазив на дерева за плодами. Ломака й тут допомагала йому: він піднімав її, ударяв нею й збивав плоди, потім злізав униз і збирав їх. Це було щось цілком нове для Сміливого чунга, проте воно не викликало в нього ніякого подиву. Наслідуючи його, інші чунги теж почали користуватися ломаками, щоб досягати ними плоди, хоча й робили це не зовсім вправно… Тепер йому знову схотілось устромити ломаку в роззявлену пащу мо-ка і вбити його, і це бажання поступово перемогло в ньому природний страх перед жорстоким хижаком. Досі ні один з чунгів не відчував такого нестримного бажання, не ставив собі мети, якої домагався б отак уперто.

Ідучи, як завжди, попереду всієї групи і тримаючи загострену ломаку напоготові, Сміливий почав усе далі й далі заглиблюватися в ліс, випереджаючи решту чунгів: чи не побачить він часом мо-ка або якогось іншого сильного звіра? Він підстереже його, вступить з ним у єдиноборство і встромить загострену ломаку йому в пащу, аби тільки це був не грау, бо грау набагато спритніший і дужчий від мо-ка, до того ж, стрибає на свою жертву з швидкістю блискавки.

Та не тільки грау, а й інші великі хижаки траплялися в лісі рідко і здебільшого самі уникали зустрічі з дивними й небезпечними чунгами, тому Сміливому довго не вдавалося зустріти хоча б одного з них.

Правда, йому інколи вдавалося підстерегти й простромити своєю ломакою жига, купа або ланча, але все це були не великі хижаки, і дужий Сміливий чунг просто бавився ними.

І все-таки, як і чунги, так і ці хижаки вільно ходили по лісу, і зустріч відбулася так само неминуче, як і несподівано, — зустріч з грау.

Мала пома, яка завжди ходила разом з Сміливим чунгом та Брунатною помою, першою помітила за кущами жорстокого, сильного грау. Гpay щойно вбив маленького дже і тепер лежав біля своєї жертви й роздирав її. Він самовдоволено муркотав, легенько бив хвостом по землі і, свідомий своєї сили, спокійно поглядав навколо. Ні одна тварина не лише не наважиться напасти й спробувати відібрати у нього здобич, а й тікатиме стрімголов, як тільки його забачить.

Мала пома побачила його і, відчувши страшну небезпеку, пронизливо завищала:

— А-на! А-на!

Для Сміливого чунга й Брунатної поми цей крик уже не був чимось новим і незнайомим; для них обох він означав якусь близьку небезпеку. Вони спочатку подумали, що Мала пома знову побачила мо-ка. Брунатна пома теж закричала, наїжилась, вперлася ногами в землю і міцно стиснула в руках ломаку. Мала пома миттю втекла на дерево і була вже в цілковитій безпеці, але мати не поспішала за нею. Перед усім, мо-ка міг бути тільки один, і він не нападе на неї. Крім того, вона була не сама: поруч ішов Сміливий чунг, а позаду були й інші чунги, які одразу ж прибігли б на допомогу…

І під впливом змішаного почуття страху і впевненості в допомозі з боку інших чунгів Брунатна пома лише пересторожливо заревла:

— У-а-кха! У-а-кха!

Та коли вона побачила за кущами грау, який хижо блиснув жовтими очима й вишкірив у погрозливому ричанні білі зуби, вона з жаху скрикнула й ту ж мить кинулася на дерево до Малої поми.

— A-на! А-на!.. — голосно закричала вона, ніби попереджаючи решту чунгів: «Тікайте, тікайте! Перед нами страшний грау!»

Сміливий чунг також побачив грау. І грау побачив Сміливого чунга. Він вишкірився на нього, наче сподівався, що той обернеться й кинеться тікати. Однак Сміливий чунг не тікав. Охоплений жахом, він одразу ж зрозумів, що коли обернеться й почне тікати, грау кількома стрибками наздожене його і вп’ється гострими пазурами йому в спину. Він стояв під товстим деревом, але не міг би легко й швидко видертися на нього: дерево було струнке й високе, до того ж, знизу на ньому не було жодної гілки, за яку можна було б учепитися. Тому, причаївшись за деревом і трохи подавшись вперед, він дивився просто в жовті очі грау і не знав, що робити. В голові у нього промайнула нова, ще зовсім невиразна думка, що досі він завжди перемагав — коли сам, коли разом