Читати книгу - "25 професій Маші Філіпенко"

Вона принесла мені ампулу у яскравій картонній коробці. І там була інструкція. Спочатку треба було зробити укол із слабкого розчину сиворотки. Потім укол корвалолу, щоб серце стимулювати. Далі укол з концентрованого розчину. Потім ще якийсь.

Я лишив у неї велосипед, вибіг на шосе, сів на попутку і до міста Тукумса помчався. А собаці моїй дедалі гірше. Лежить тихенько у рюкзаку, тільки несподівано сіпатись починає.

Шофер мене до самої «Швидкої допомоги» підвіз. Я рюкзак із собакою лишив біля входу, сам у чисту-чистісіньку лікарню заходжу, де все біле.

Від цієї білизни я ще більш неохайним і брудним став. Лікарі на мене з подивом поглядають:

— Що з вами?

— У мене щенятко помирає, — кажу, — його гадюка вкусила. Допоможіть!

Їм почулось — «дитятко» помирає. Вони звеліли:

— Несіть його негайно сюди.

А коли я з собакою зайшов, вони почали гримати на мене. І між собою сердито по-латиськи заговорили.

Я їм кажу:

— Це не проста собака. Вона у кіно знімалась. Вона співати вміє.

Та вони ще більше гніваються. Тоді я їм кажу:

— Та послухайте. Сьогодні собаку вкусили, завтра хлопчика. А ви навіть не знаєте, як треба уколи робити. Ви бодай попрактикувались на собаці. Ось у мене ампула в кишені, а ось яка складна інструкція.

Лікарі замислились і кажуть:

— І справді, ми не вміємо протизміїною сивороткою користуватись. А ми ж «Швидка допомога». Гаразд, давайте вашу собаку сюди, будемо її рятувати. Тільки ви у своєму вбранні йдіть на вулицю. Коли треба буде, ми вас покличемо.

Я на вулицю пішов і чекав цілу годину. Через годину мені собаку винесли. Вона непритомна. Та лікарі сказали:

— Житиме ваша собака. Ми все правильно зробили, врятували її. І вам дякуємо. Ми тепер вміємо сивороткою користуватись.

І справді собака Астра ожила. І багато ще героїчних подвигів звершила. А коли я в село повернувся, діди у мене запитали:

— А ти гадюку вбив?

— Ні, не вбив.

— А даремно, треба було її лопатою вдарити. Кожна людина за життя повинна змію вбити.

І зовсім не кожна. І не треба нікого вбивати. Ця гадюка там мешкає, і ми до неї на територію прийшли. Вона маленька, а собака для неї велика. Однак вона на собаку сміливо кинулась.

Це давно було. Тоді ще не відали, що змії корисні. І я також цього не знав, але ж правильно вчинив, що гадюку не вбив. Тепер її діти по світу гуляють і свою отруту людям віддають. А гадюча отрута вельми корисна. З неї всілякі ліки виробляють, сиворотку протизміїну.

А ще є у Едуарда Миколайовича чудове оповідання «Магнітний будиночок». Прочитайте його — не пошкодуєте!..

У моїх родичів за тридцять кілометрів од Володимира в селі Пожариця є будиночок. Я люблю приїжджати туди на велосипеді.

Зовні будиночок сіро-чорний і волохатий, а всередині кольоровий і цікавий. Він увесь обклеєний журналом «Крокодил». Усі стіни в «Крокодиле» і навіть стеля.

П'єш чай, уп'явши погляд в стінку, а там двоє дядьків ідуть.

Один другому каже:

— Гарно, сніжок хрустить.

А другий відповідає:

— Під ним капуста.

Зовні будиночок маленький, як ліфт. А всередині він майже просторий. І все у ньому є. Маленька, але російська пічка. Кухня з усіма каструлями. І навіть є окрема кімната. І натопити будинок можна одним поліном.

І всі до того будиночка тягнуться. І мене до нього тягне. І птахи на горищі живуть, а в дворі їжаки.

І все росте у дворі мов скажене: і капуста, і кропива. Я ніде не бачив такої кропиви до другого поверху. Хоч вудку з неї роби.

А якось узимку в цьому будинку мешкав хтось. Якийсь злочинець, котрий, здається, із в'язниці втік. У селі багато порожніх хат і на самісінькій околиці є. Поселяйся і живи, однак він цей будиночок обрав, у самісінькому центрі села. І тихо-тихо, як мишка, жив три місяці. А потім пішов до міліції і сам себе здав.

Либонь, цей будиночок перетинає магнітна силова лінія Землі. Я все хочу принести компас і подивитись, як поводитиметься стрілка. Напевно, вона вкаже синім кінцем на стелю.

От і мені іноді хочеться взяти компас і непомітно підійти до Успенського. Цікаво, що буде із стрілкою? Не здивуюсь, коли раптом станеться щось надзвичайне. Тому що дитячий письменник (читай: поет, прозаїк, сценарист, драматург) — дивовижна людина.

Успенський сам дуже нагадує цей «магнітний»… тільки не будиночок, а, можливо, цілий «магнітний хмарочос». І всередині нього проходить могутня силова лінія радості, добра і таланту…

Запитання письменникові ставив Тим Собакін.

(Про інтелігентність)

Зараз до кімнати зайде моя бабуся і скаже:

— Що, знову байдикуєш? Допоки можна блазнювати, ідоле ти несосвітенний!

А я перевернусь на туго напнутому дроті й відповім: