Читати книгу - "Альбатрос — блукач морів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У нас в експедиції чимало жінок, особливо серед науковців — сьогодні всі вони тут. Французи ніяково усміхаються.
Говорили про Францію і Радянський Союз, про тих, хто прокладав мости єднання і дружби між нашими народами: про Василя Порика і пілотів з ескадрильї «Нормандія — Німан»; про Гектора Берліоза і Михайла Глінку — про великого Оноре де Бальзака і Тургенєва, Марко Вовчок і Мопассана. І звичайно, про нашого улюбленого письменника Сент-Екзюпері.
— О Екзюлері! — Французькі хлопці раді, що їхнього співвітчизника знають у Радянському Союзі.
Це його слова стали життєвим кредо і для цих мужніх, самотніх остров’ян: «Треба змусити людей жити в постійній напрузі, життям, що приносить і страждання, і радість; це і є справжнє життя».
І ті чотири юних французьких метеорологи, над могилою яких за вікном он біліє обеліск, теж жили за цією високою міркою: все для людей, все для їхнього щастя.
… Хоч ми і в гостях тих, хто владарює над погодою, але вона тут, як ніде, вередлива: кілька разів на день може мінятися.
Поки ми оглядали острів, двічі припускався дощ, а зараз з океану насуває туман, здіймається вітер.
Своїм мотоботом нам не переправитися — море розгулялось, і човен наш, бачимо, вже піднімають на берег. Острівний понтон доставляв нас до корабля. Кількаметрова хвиля, здіймаючись, жбурляє його до борту. По шторм-трапу не піднятися, тому нам спускають вірьовку. Обв’язавшись нею, ліземо нагору. А вітер реве, хвилі шаленіють.
Прощайте, хлопці, славні робінзони! «Витязь» посилає три довгі гудки, і вони луною відзиваються в горах.
ОЧІ БЕЗОДНІ
І Сінгапур, і Цейлон, і низка тропічних островів, куди недавно заходили, — все лишилося позаду, в голубих теплих водах. Тепер ми в районі дрейфуючих айсбергів біля північного кордону полярної криги, що насуває з Антарктиди.
Океан сірий, як миша, хвилі гарчать, небо от-от упаде — низьке, з нудними холодними хмарами. І на душі холодно — півроку не бачили рідного берега! За один день десятки разів міняємо курс. Ішли на південь, потім на захід і знову повернули в попередню точку. То повний уперед, то раптом стоп або повземо як черепаха. Сторонньому може здатися, що судно щось загубило і тепер шукає, шарахаючись то сюди, то туди по океану.
Воістину дивне плавання!
Звісно, що поробиш. Штурман через кожні півгодини мене, вахтового, посилає в обхід — подивитися, що діється на судні, чи не трапилось надзвичайної пригоди.
І я нишпорю по всіх усюдах — відвідую лабораторії, каюти, опускаюся в трюми, як гончак по сліду, принюхуюся, чи не чути, бува, диму — пожежа на морі жахлива річ! Заглядаю майже в кожну щілину, чи не залишив хто увімкненою праску, чи погашене світло, чи задраяні ілюмінатори тощо. В ехолотній затримуюсь найдовше. Невеличка каюта заставлена різними апаратами. Клац-клац-клац… Так день і ніч, безперестанку. То працюють ехолоти — наші підводні очі.
Кому, скажіть, не цікаво зазирнути в морську безодню! Там, на коралових рифах тропічних островів, пірнаючи в масці і ластах, ми спостерігали дивовижний підводний світ. Чого тільки не бачили! Рибки всіляких відтінків і форм, химерні, порослі водоростями гроти, що, немов палаци морської царівни, підводяться серед океанської голубіні; велетенські перламутрові черепашки-тридактни, кожна стулка якої важить тридцять-сорок кілограмів і зовні схожа на пелюстку лілеї; ці коралові сади, ці… О світ принад і зваби!
Тоді ми спускалися на п’ять, у найкращому разі десять метрів. А що ж нижче, які дива там, у безодні??
Гліб Борисович Удінцев казав: землі під океаном — то незвідана планета. Людина в океані зробила перші кроки. Є там, як і на поверхні землі, широкі долини, стрімкі урвища, високі гори.
Ось ці землі і вивчає наша експедиція. Ми — перші аргонавти. І те, що потім люди читатимуть на географічних картах, в атласах, довідниках — про нові гори, підводні хребти Тихого та Індійського океанів, — то відкрито нами, до нього якоюсь мірою причетний кожен із нас…
Коли розшифровують тайнопис ехолота, підводна країна постає у всій своїй повноті, а шлях «Витязя» здається лінією, яку прокреслив над океанськими долами й горами диво-корабель: там, де рівнина, проорав слід; трапилася вершина — корабель стрімко піднявся вгору, повис, мов птах, над хребтами.
Уже шістнадцять тисяч миль пройшли ми дорогами без верстових стовпів. Які тільки таємниці не розкривалися нам! Яких тільки сюрпризів не приносив ехолот!.. Засікали не позначені на жодній карті підводні гори, ущелини, вулкани.
Вздовж і впоперек сновигаємо по океану. Звісно, увесь відразу не промацаєш — площа його мільйони квадратних кілометрів. Обираємо райони, де, на думку вчених, до мантії можна дістатися найлегше. Геологів цікавлять корінні породи дна. Ми їх піднімали вже з Мальдівського і Аравійського хребтів. Тепер «Витязь» над Серединно-океанським. Глибина — три тисячі метрів. Але це — дрібничка: в Тихому океані «Витязь» стояв над Маріанською улоговиною, де глибина десять кілометрів.
… Ще година, і мені знову на вахту. Нашвидкуруч пообідавши, виходжу на палубу. Робочий день у розпалі. Касянович латає продірявлені під час нічного лову сіті, днювальні чистять картоплю, геологічна партія готується до штурму дна: щось пригвинчують до драги, бігають з корми в лабораторію. Драгу ту опустять на дно, і по тому, що вона принесе, вивчатимуть походження підводних хребтів.
Звідки вони, ці гори, диявольські вирви на тілі землі — океани? Одні вчені гадають, ніби за мільйони літ до нашої ери континенти опустилися, а їхнє місце заповнилось водою. З того доісторичного суходолу залишилися тільки велетенські гірські пасма, покриті океанськими водами, як, наприклад, ось ці підводні хребти, над якими ми стоїмо. Дехто з вчених припускає інше. Відомо, що щільність Місяця приблизно така ж, як і континентальних мас Землі. А звідси висновок: певне, під час застигання нашої планети од неї відірвалася частина земної кори і стала Місяцем, а ті вирви, заповнившись водою, на земній кулі утворили океани.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Альбатрос — блукач морів», після закриття браузера.