Читати книгу - ""Веста" не знає пощади, Микола Козакевич"

— Але спочатку, — мовив Верхар, помахуючи листом, — скажи, що ти думаєш про особу Теофіла на теперішньому етапі слідства.

— Власне кажучи, я нічого про нього не знаю, — знехотя відповів Завірюха. — Правда, я не займався ним спеціально, бо весь час із самої справи “Веста” випливало щось нове.

Верхар зацікавлено глянув на капітана.

— Ти говориш так, ніби Теофіл не має відношення до справи “Веста”?

Справді, професор влучно зачепив те, що в глибині душі мучило Завірюху.

— Чи має Теофіл відношення до справи “Веста”? — задумавшись, повторив капітан. — Мабуть, і так і ні. Для пояснення вбивства Ремів і організації контрабанди годинників він поки що мені не потрібен, і тому я мимоволі виключаю його із справи. Там усе пояснюється без нього. З другого баку… — Капітан зам’явся, не знаючи, як краще висловити свою думку. І тут йому допоміг Верхар:

— З другого боку, у тебе складається враження, що без Теофіла ти не можеш з’ясувати собі того, чого ще не розумієш?

— Саме так… — Завірюха вдячно глянув на професора. — Взяти, наприклад, справу Рема. Що зв’язувало його з бандою? Чому така порядна людина попала в сіті? Яку форму це мало? Скільки я про це думаю — щоразу згадую Теофіла. Припускаю, що Теофіл — це історія в житті Вільгельміни Рем дуже давня і забута; напевно, ні він сам, ані його листи не були причиною вбивства цієї жінки.

— Цікаво. Чому ти вважаєш, що роман Вільгельміни з Теофілем — давня історія? — допитував Верхар так, наче йому було приємно, що капітан далі й далі брів хибним шляхом.

— Експертиза листів, — лаконічно відповів Завірюха. — Хімічний аналіз чорнила, пожовтілий папір свідчить про те, що листи написано два, а може й три роки тому. Правда, вони не датовані, проте докладний аналіз виявив, що від цих листів одрізано смужки з датами. Тому всі аркушики, хоч вони й із одного зошита, різні завдовжки…

— Гм… — буркнув Верхар. — Експертиза, видно, була ретельна. Признаюсь, я цих паперово-вимірювальних тонкощів і не помітив…

Капітанові здалося, що в голосі професора бриніла нотка іронії, але той спокійно вів далі:

— Якщо це така давня й забута історія, то чому ж ти весь час повертаєшся до думки, що Теофіл відіграє якусь роль у всій цій справі? Можливо, то просто романтичний епізод в житті пані Рем, який був багато років тому? А випадково знайдені листи злочинці використали для того, щоб умотивувати версію про вбивство через ревнощі.

— Але ж у мене є непрямі докази, що це не так. Про Теофіла щось знав Чорна Ручка, і ще більше знає про нього Жанна Шміт. А візьмімо хоча б слова самої Вільгельміни, що їх цитувала Вероніка Галка: “Життя страшне, коли треба жити, тремтячи ще за когось, крім себе”.

— Що? Вона сказала так? Справді? — Верхар аж підстрибнув у кріслі, і Тор, лежачи на підлозі, швидко підвівши голову, глянув на господаря.

— Я говорив тобі про це, але ти, певно, забув, — нагадав Завірюха. — Це ж був один з козирів для офіцера, який вів слідство раніше. Він вважав ці слова доказом того, що у Вільгельміни був коханець.

Верхар підвівся і почав ходити по кімнаті, спритно лавіруючи між розставленими кріслами і весь час потираючи руки від задоволення. Капітан усміхаючись спостерігав за цими трохи акторськими манерами, потім, нарешті, запитав:

— Може, ти кінець кінцем скажеш, у чому полягає твоє сенсаційне відкриття? Сподіваюся, це буде щось розумне.

Верхар зупинився і влучно відпарирував:

— Коли ти вважаєш, що розумні — це тільки ті, що з тобою погоджуються, то, напевне, мої слова не здаватимуться тобі розумними. Бо я, друже, зовсім аж ніяк не поділяю твоєї точки зору на Теофіла!

— Тобто?

— Тобто Теофіл ніколи не був коханцем Вільгельміни Рем, навіть не міг ним бути.

Професор сказав це так тріумфально і впевнено, що просто спантеличив капітана. Завірюха вирішив розізлити Верхара, щоб швидше довідатися про його думки.

— Стривай, ти вичитав це в листах? Чи, може, на основі цих кількох аркушиків зробив висновок, що Теофіл, гм… був неповноцінний мужчина або пані Рем була неприступна як фортеця?

Верхар весело махнув рукою:

— Кепкуй, кепкуй! Я кепкуватиму з тебе через п’ятнадцять хвилин. Правда має фатальну властивість: вона буває надто подібна до того, що говорить наш противник. Ти переконаєшся в цьому на власній шкурі. А щодо вірності, то ти добре знаєш мою точку зору: до останнього подиху буває вірним тільки собака. — Верхар погладив Тора, і собака ствердно ударив хвостом об підлогу. — Не думаю я, що й Теофіл був нікчемним чоловіком. Ця думка спирається на зміст листів, але не так, як ти думаєш. — Він сів у крісло і взяв фотокопії листів, на яких капітан помітив якісь позначки червоним чорнилом.

— Ти добре пам’ятаєш зміст цих листів?

— Я ж сказав, що знаю їх напам’ять, — з нетерпінням відповів Завірюха.

— Ну й що, на твою думку, в цих листах?

— Багатослівний, хоч і недурний аналіз екзальтованого кохання до Вільгельміни Рем, численні скарги, характерні для далекого коханця.

— Чоловік, який може мудро говорити про кохання, мабуть, не дуже закоханий.

— Я ніколи не казав, що Теофіл був дуже закоханий у Вільгельміну, досить того, що трохи любив її.

— Звичайно, можна бути коханцем, навіть зовсім не люблячи жінки, — квапливо погодився Верхар.

— Взагалі на світі значно більше коханців, ніж закоханих. Але, на мою думку, Теофіл, як це видно з листів, ніколи не був закоханий у Вільгельміну.

— А що ж?

— Він просто любив її.

— З вогню та в полум’я, — засміявся капітан.