Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

— Ми приїхали на покинутий пляж не просто так, а щоб відпочити від усього світу, — звернулася я до брюнета трохи різкіше, ніж планувалося. — Тож знайомитися не найкраща ідея.

Після моїх слів повисла незручна мовчанка. Хлопці, як і мої подруги, переглядалися між собою. І лише незнайомець дивився на мене впритул, видаючи своє збентеження. Цілком можливо, що в його очах я виглядала так само.

Але, дякувати Богу, серед нас була Моллі!

— У будь-якому разі приємна компанія та пиво ніколи не завадять, а знайомитися при цьому зовсім необов'язково. Усі згодні?

Вона примудрилася розрядити обстановку так, щоб і гостей не проганяти й мене не виставити дурепою. Хоча, чесно кажучи, я такою й почувалася.

Напруга трохи спала, і хлопці почали діставати всім пиво та розсідатися на піску навколо багаття. Незнайомець відразу сів поруч зі мною, причому надто вже близько. Але він, мабуть, вважав інакше, тому підсунувся.

— Злишся? — пошепки спитав хлопець, намагаючись, щоб ніхто не почув.

Не повертаючись, я коротко хитнула головою і тихо відповіла:

— Ні.

— Обманюєш?

Я обережно зиркнула на незнайомця і, на жаль, упіймала тінь усмішки. Тієї самої, що робила його зовнішність м'якшою і трохи хлоп'ячою. Тієї самої, через яку моє серце не могло вирівняти ритм.

— Так, — здавшись, зітхнула я.

— Ти така чарівна, коли сердишся, — ледь чутно прошепотів незнайомець і одразу відсунувся.

Я ж відверто витріщилася на нього, не вірячи своїм вухам. Учора він говорив те саме, але я думала, що це вирвалося випадково. Але сьогодні, зараз...

Перемістивши погляд на вогонь, я намагалася розібратися в собі і зрозуміти, чому мене так розізлила їхня поява. Я сама бігала до хлопця на зустрічі, і він бачив, звідки приходжу та куди йду. Власне, незнайомець будь-якої миті міг піти за мною. І не слід забувати, що це ж я розповіла про подруг. Чорт забирай, та на його місці я вчинила б так само.

— Гей! — дзвінкий голос Вікі витягнув мене з роздумів.

Я підняла погляд і виявилось, що подруга дивиться прямо на мене.

— Що?

— Я сказала нашим гостям, що то була твоя ідея з відпусткою на покинутому пляжі, — відповіла вона.

— Ох, так, моя, — трохи розгублено відповіла я. — А хто у вас подав таку ідею?

Я окинула поглядом хлопців навколо багаття, навмисно уникаючи дивитися на мого незнайомця.

— Я, — підняв руку блондин, що сидів поруч із Моллі.

— До речі, ми тут теж п'ять днів, — озвалася Джесс. — Як так вийшло, що ми жодного разу не перетнулися? — скинувши брову, вона звернулася до гостей, почергово дивлячись на кожного.

— Швидше за все, приїхали в різний час, — припустив брюнет, що сидів біля неї. — Та й табори далеко один від одного, по різні боки від заїзду.

— А вам подобається відпустка тут? — спитав незнайомець, повернувшись до мене.

Ну навіщо він так робив? Звичайно, близькі подруги діляться всім, але я нікому нічого не розповіла. Все збиралася, але так і не встигла. Навіть уявляти не хотілося, як ми виглядали збоку.

Покосившись ліворуч, я побачила, що всі дивилися на мене в очікуванні відповіді. О боги, що за вечір!

— Насправді, відпустка хороша, але я думаю, що на це питання могла відповісти будь-яка з вас, дівчата, — уїдливо промовила я, окинувши поглядом подруг.

Оскільки на початку вечора в повітрі витала напруга, усі багато пили, що, у свою чергу, допомагало розслабитися як нам, так і гостям. Через годину чи близько того всі вже весело про щось балакали, а от я так і сиділа в холодному поті. Виходить, він розповів своїм друзям про мене? Я навіть не сумнівалася, що дівчата образяться на мене, якщо хтось із хлопців проговориться. Слідувало ще після першої зустрічі розповісти подругам, але вже не було сенсу побиватися. Сталося те, що сталося, і мені залишалося сидіти та сподіватися, що все пройде спокійно.

— Тримай, — незнайомець простягнув мені нову пляшку.

Дивно, адже я не помітила, коли він вставав, а про те, що не пам'ятаю, як випила пиво, взагалі мовчу.

— Дякую, — пробурмотіла я, ніяково соваючись.

— Я все зіпсував? — тихо спитав хлопець.

Повернувшись до незнайомця, я не зустріла такого вже звичного пильного погляду. Він просто сидів і без усмішки дивився на багаття. У той момент мені раптом захотілося, щоб хлопець глянув на мене. Як раніше. Щоб знову чарівно всміхнувся, тим самим збивши моє серце з ритму. І що? Звісно, я відчула себе винною ще сильніше.

— З чого ти взяв? — м'яко спитала я.

Хлопець невпевнено зиркнув на мене і, явно не побачивши того, що очікував, обережно всміхнувся.

— Я перший спитав, — промовив він, повернувшись до мене.

Інші жваво розмовляли, і я могла не боятися, що хтось підслухає нас, але все одно намагалася говорити тихіше.

— А я друга.