Читати книгу - "Жарт"

личить (хоч насправді був цілковито протилежної думки), розпитував про її роботу на радіо, про її улюблені книжки. І в думках, що снувалися попід плином нашої балачки, потроху сягав висновку, що збіг прізвищ аж ніяк не може бути випадковим. Ця балакуча журналістка, ця метушлива кар’єристка була, як мені видавалося, кровно пов’язана з чоловіком, якого я теж знав як метушливого базіку і кар’єриста. Отож легким, грайливим тоном я запитав, хто ж її чоловік. І упевнився, що взяв правильний слід: після двох чи трьох наступних запитань стало зрозуміло, що це той-таки Павел Земанек. Мушу сказати, що тієї хвилі я ще не збирався зблизитися з нею, як ото надумав потім. Навпаки: неприязнь, яку я почув до неї від самого початку, тільки зросла після того, як я дізнався, хто вона така. Я почав шукати приводу негайно урвати розмову з цією настирливою журналісткою й перекинути її якомусь колезі; думав навіть про те, яка це буде втіха — витурити за двері цю жінку, що весь час усміхається, і шкодував, що це неможливо.

Але саме тієї миті, коли я був переповнений найдужчою огидою, Гелена повелася на інтимний тон моїх запитань та зауважень (не помітивши, що вони мають суто розвідувальний характер) і кількома природними порухами настільки розкрилася у своїй жіночності, що моя ворожість прибрала іншого відтінку: під її фаховим кривлянням я побачив жінку, що цілком була придатна для виконання жіночих функцій. Спершу із саркастичною посмішкою я подумки зазначив собі, що Земанек заслужив такої дружини, що вже саме по собі було для нього достатнім покаранням, та майже відразу мусив визнати: ця зверхня, хоч і така бажана оцінка була занадто суб’єктивна, адже та жінка, звісно ж, ще й гарна, і були всі підстави гадати, що Павел Земанек не оминає нагоди скористатися її привабами. Тим-то я чемно провадив ту балачку далі, не виказуючи того, про що думав. Щось примушувало мене й надалі відкривати в журналістці, яка сиділа напроти мене, її жіночі риси, і цей пошук визначав тривалість нашої бесіди.

Присутність жінки здатна надати ненависті декотрих рис, які притаманні симпатії: наприклад, цікавості, суто тілесного інтересу, бажання переступити межу інтимності. Я дійшов майже до екстазу: уявляв Земанека, Гелену, увесь їхній світ (який був мені такий чужий) і з якоюсь особливою втіхою плекав свою ненависть (бережливу, майже ніжну ненависть) до Гелениної зовнішності, до її рудуватого волосся, до її блакитних очей, до її коротких вій, ненависть до її круглого обличчя, до її чуттєвих ніздрів, до щілини поміж передніми зубами, до пухкості її зрілого тіла. Я розглядав її, як розглядають кохану жінку; кожну подробицю її розглядав, наче задля того, щоб закарбувати її в пам’яті, й, щоб приховати той ворожий інтерес, підбирав найлегші, найприємніші слова, тож Гелена ставала дедалі жіночніша. Не міг я позбутися думки, що її вуста, її груди, волосся належать Земанекові, й подумки брав їх у долоні, хапав, зважував, намагаючись з’ясувати, чи можна все це стерти руками на порох або ж розчавити об стіну, а потім уважно оглядав усе це ще раз, намагаючись подивитися на неї Земанековими очима, відтак знову своїми.

Аж спливла мені в голові думка, може, нездійсненна і геть платонічна, що з грайливого простору нашої розмови я можу загнати Гелену й далі, аж у ліжко. Але була вона з тих думок, що спалахують на мить у свідомості, а потім швидко і гаснуть. Гелена заявила, що дякує за інформацію і не хоче більше гаяти мого часу. Ми попрощалися, і я був радий, що вона пішла. Оте моє чудернацьке збудження вщухло; тепер я почував до цієї жінки тільки неприязнь і гнівався на себе, що виявив їй такі очевидні знаки уваги і люб’язності (хоч і вдавані).

Усе воно так би й лишилося, якби за кілька днів Гелена не зателефонувала мені й не попросила зустрітися. Може, їй треба було і справді погодити зі мною текст передачі, та мені відразу ж спало на думку, що це тільки привід і що тон, яким вона розмовляла по телефону, належав радше до легкої й фамільярної частини нашої бесіди, а не до поважної й фахової. Я відразу ж і безоглядно прибрав того тону і вже не відступався від нього. Ми зустрілися в кав’ярні; я байдужісінько поставився до того, що вона там понаписувала; безсоромно знехтував усе, що могло цікавити мені в ній ж у співробітниці радіо. Моє ставлення трохи спантеличило її, та заразом я помітив, що починаю панувати над нею. Запропонував їй прогулянку біля Праги. Гелена запротестувала і нагадала, що вона заміжня жінка. Дужчої втіхи завдати вона мені й не могла. Я вхопився за ті заперечення, що були такі любі мені; я грався ними, повертався до них і з них кепкував. Урешті вона була щаслива, що дістала змогу ухилитися від цієї теми, погодившись на моє запрошення. Після того все етап за етапом точилося згідно з моїм планом. Я омріяв його з усією силою моєї п’ятнадцятирічної ненависті і з незбагненною певністю почував, що план цей вдало втілиться у життя.

Атож, план таки успішно втілювався. Я взяв маленьку Геленину валізку, що стояла біля рецепції, й піднявся разом із нею до її кімнати, що, до речі, була не менш гидка, ніж моя. Хоч Гелена і схильна була бачити речі кращими, ніж були вони насправді, проте навіть вона мусила це визнати. Я сказав, що їй не треба цим перейматися й що ми все уладнаємо. Вона кинула на мене значущий погляд. Потім сказала, що їй треба вмитися, я відказав, ще це непогана думка і що я чекатиму її в готельному вестибюлі.

Коли вона спустилася (під розстебнутим плащем на ній була темна спідниця й рожевий светрик), я знову побачив, яка вона елегантна. Сказав, що ми підемо обідати в ресторан, непоказний, щоправда, але все ж таки найліпший з усіх, що тут є. Вона відповіла, що як я тут народився, то вона цілком здається на мене й у всьому мене слухатиметься. (Здається, вона обирала слова, що мали трохи двозначний зміст; те її намагання було кумедне, але й зворушливе.) Ми попрямували шляхом, який я вже пройшов уранці у марних пошуках сніданку, і Гелена ще кілька разів сказала, що рада познайомитися з моїм рідним містом, та хоч вона і справді була тут уперше, навсібіч не роззиралася, не цікавилася, що міститься в тій чи тій кам’яниці, як ото роблять люди, що опинилися в незнайомому місті.