Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Розколини, Ненсі Х'юстон 📚 - Українською

Читати книгу - "Розколини, Ненсі Х'юстон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Розколини" автора Ненсі Х'юстон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 75
Перейти на сторінку:
ще жива?»

У травні мій середній бал становив вісім із десяти — дуже непоганий результат, — але зрештою я припустилася непростимої помилки. Сталося це у роздягальні, ми вдягалися після уроку фізкультури, і коли я зняла спортивне трико, разом з ним з’їхали вниз і трусики, на кілька секунд мої сідниці оголились. Але цього було достатньо.

— Седі, що це в тебе на заду? — запитала Гізер, пальцем показавши на мою родиму пляму. — Гей, швидше! Дивіться всі!

І перш ніж я встигла підняти трусики, всі дівчата побачили мою пляму, стали сміятись, а я стояла практично знищена. Ворог бісився від люті, я знала, що він покарає мене за зраду, і так і сталося, щойно я повернулась додому: не встигла я підобідати і подивитись на себе у дзеркало, як він наказав зачинитись на ключ у кімнаті і сто разів щосили стукнутись головою об стіну. «Думаєш, мама по тебе прийде? — глузував він з мене. — Та ти на неї не заслуговуєш, ти ж навіть вбратись і роздягнутися нормально не можеш! То й блякни тепер у цій тюрмі до скону!»

Невже всі мої високі оцінки пропали через цю кляту помилку?!

Увечері після ста ударів головою об стінку я ходила мов прибита, це позначилось на уроці музики, я грала гірше, ніж зазвичай, до вечері ледве доторкнулася, бабуся запитала, чи я, бува, не захворіла, але відповісти «так» я не мала права, мені було заборонено взагалі щось комусь казати про те, що сталося, однак саме тієї миті задзвонив телефон, і я кинулася на кухню.

— Алло?!

— Седі, серденько! Я повернулась!

— МАМО!

Бабуся швидко ввійшла на кухню й забрала слухавку в мене з рук, пробурмотівши: «Хіба тобі хтось дозволяв відповідати на дзвінки?! Повертайся до столу!» А у слухавку вона мовила: «Крістіно, хіба ти забула: о шостій п’ятнадцять ми сідаємо за стіл?» Та мама, вочевидь, на це запитання не відповіла, бо через деякий час бабуся гукнула «ЩО?!» і теат­ральним жестом зачинила двері на кухню. Цілих десять хвилин дідусь спокійно вечеряв, а я чекала новин, і ми не перекинулись жодним словом.

Коли бабуся повернулася до столу, ми помітили її розгуб­леність — вона не відводила очей від своєї тарілки.

— Крістіна... вона не тільки виходить заміж за цього Пітера... — нарешті сказала вона дідусеві. — Не тільки просить, щоб ми приїхали на її весілля... але вони ще й хочуть забрати Седі з собою до Нью-Йорка!

І мене ніби оксамитовим ковпаком щастя накрили — ніби якесь божество всередині мене зітхнуло з полегшею.

Он воно що! Отже, мої зусилля не були марними. Незважаючи на прикрий випадок у роздягальні, мої оцінки принесли плоди. Я покину цей будинок, я нарешті почну жити по-справжньому!

Відтоді ніщо не захмарювало мої дні. Міс Келлі могла скільки завгодно забивати мені голову «Повним зібанням творів для піаніно» Людвіга ван Бетховена, дівчата у школі могли скільки завгодно витанцьовувати навколо мене, тицяти пальцями і реготати, викладачка танців скільки за­вгодно могла ставити мене в куток, бо я всьоме пропустила пірует, — мене все це не турбувало: я вже не належала цьому світові, я збиралася до Нью-Йорка!

На початку червня, стиснувши губи сильніше, ніж будь-коли, бабуся взялася за підготовку до маминого весілля. Вона купила мені нову сукню — з жахливої жовтої тафти, обшитої кілометрами негнучкого мережива, — і чорний пластиковий пояс. Уранці того знаменного дня вона повела мене до перукарні, пані вимила мені волосся в окропі і зробила зачіску-плісе, рожевими пластиковими шпильками поприпинавши бігуді мені до голови під гострим кутом, — і я мало не волала від болю. Потім перукарка посадила мене під сушилку, ввімкнула її, і з мене полилися потоки поту, бо електричний шолом пік і шипів, бігуді липнули до шкіри голови, і коли все нарешті закінчилось і перукарка зняла бігуді, я на мить вирішила, що тепер принаймні буду гарною — але ж ні, замість залишити мені кучері, що заледве закрутились, вона начесала їх так, що я мала вигляд ненормальної, а потім змайструвала на моїй нещасній голові якийсь шолом Мінерви і лаком закріпила його; в результаті я не впізнала себе у дзеркалі — для дівчинки це була вкрай дивна зачіска. Я довго боролася з сукнею, панчохами й туфлями — нарешті, відступивши, щоб поглянути на результат, бабуся схвально кивнула: «Ну, може бути».

У церкві від люду аж стіни тріщали, проте, окрім дідуся й бабусі та трьох маминих друзів, яких я бачила в неї того незабутнього квітневого дня, я не впізнавала нікого. Я сіла в першому ряду між бабусею й Пітером. Бабуся дивилася прямо перед собою, вона була напружена і мовчазна, тож в очікуванні початку церемонії я впівголоса перемовлялася з Пітером.

— Якщо ти не віриш у всі ці бздури, навіщо одружуєшся в церкві? — запитала я.

— Твоя мама сказала, що це театр, — відповів Пітер. — Бач, яка шикарна буде вистава? У кожного своя важлива роль. До речі, твій костюм — просто бомба!

— Дякую, — відказала я, вдячна йому за таку очевидну брехню. — Твій теж такий нічогенький.

— Розумієш... коли прийде моя черга, я підведуся, надягну каблучку на палець Кріссі і скажу «Так». І знаєш що, Седі?

— Не знаю. А що?

Він нахилився до мене і тихенько, змовницьким тоном сказав:

— Свій текст я вивчив напам’ять.

Я розреготалась, і бабуся легенько вдарила мене ліктем у бік. Орган, трохи пошипівши, видав «Весільний марш», і всі обернулися, бо у центральному проході з’явився дідусь: він урочисто вів маму, тримаючи її за лікоть, на мамі була проста біла довга сукня без рукавів; мамине біляве волосся було заплетено у дві коси, прикрашені білими квітами, — красивішої жінки ще світ не бачив!

— Поглянь! — прошепотів мені Пітер. — Твоя бабуся плаче у точно визначену мить! Тепер на сцену виходжу я. Щось мені зле... Яка в мене репліка, не нагадаєш?

— Ти маєш сказати «так».

— Авжеж! Так... Так... Так...

І він поволі подався до вівтаря — а вже за кілька секунд актор, який грав священника, оголосив маму і Пітера Сілберманна поєднаними священними путами шлюбу.

Під час прийняття моєю увагою заволоділи наїдки. Замість сісти, люди походжали між столами, на яких стояли велетенські таці з різноманітними маленькими наїдками — певно, це оплатили заможні батьки Пітера; я була впевнена, що моїм дідусеві й бабусі не спало б на думку подавати фаршировані рулетики, хрумкі м’ясні кульки й тістечка, з яких стікав мед. Розуміючи, що перед усіма бабуся не наважиться мені дорікати,

1 ... 50 51 52 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розколини, Ненсі Х'юстон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Розколини, Ненсі Х'юстон"