Читати книгу - "Сонце і місяць, сніг і лід"

Ворота палацу, висотою з чотири людини, були інкрустовані дорогоцінним камінням та прикрашені зображеннями сонця і місяця у момент їхнього затемнення. У тьмяному сяйві факелів, що висіли з обох боків, дівчина побачила, що над ворітьми видніється щось схоже на емблему королеви тролів: зображення ізбйорна на голубому тлі, над ним була корона, під ним — меч із зубчастим лезом.

Щойно вона підняла руку, щоб постукати, із темної ніші обабіч воріт виокремилася тінь. Спершу дівчина думала, що у такому вузькому заглибленні може поміститися хіба що статуя. Але як для статуї тінь була занадто рухливою.

Ага, ще один троль! Цей був високим і худим, хоча на руках було видно треновані м’язи. На ньому був чорний меч із пилкоподібним лезом, подібний на той, що був намальований на емблемі; троль був одягнений у щось подібне до лівреї — штани та жилет із блакитної шкіри. На чоботях виднілися залізні запонки, на зап’ястях — залізні браслети, у вухах — товсті залізні кільця. На тролячій голові зовсім не було волосся, а череп був пофарбований у блакитний колір. Його ніс був надзвичайно довгим.

— Я-а-а?[10]

Дівчина завмерла. Роло оголив ікла, але замість загарчати, скоріше заскавулів.

— Я… цей… як його?.. А королева?.. Я шукаю роботу, — пробурмотіла дівчина.

Троль подивився на неї зверху вниз якось злякано:

— Невже ти подолала таку величезну відстань, щоб тут працювати? Ти — людина!

— Е… Ну, — дівчина взяла себе в руки й пригадала собі марнославні різьблення у палаці з льоду. — Але хіба молода королівна не найчарівніша істота, якою прагнула би бути будь-яка людська дівчина? Я прийшла, щоб служити її Величності.

— Вона ж тролівна, — зарохкав вартовий. — Від одного лише погляду на неї в ягнят шкура зі спини злазить!

Дівчина не змогла стриматися і пирснула сміхом. Тоді прикрила рот і роззирнулася довкола.

— Хіба тобі можна таке казати?

— Ні, але ніхто, крім тебе, мене зараз не чує. Усі вони святкують: насолоджуються вином, танцями, потоками чарів, а я стою на холоді і розмовляю із навіженою людиною. Я — проклятий!

Здавалося, він говорить сам із собою, однак від його слів дівчина все одно здригнулася.

— Святкують? Що вони святкують?

— Хіба не зрозуміло? Принцеса Індейтл виходить заміж за якогось нещасного дурня людського роду.

— Ні, тільки не це! — дівчина відчула, як у неї виступають сльози. — То вони вже побралися?

— Ще ні, — насупився троль. — Вони стануть подружжям через чотири дні, — він нахилився над нею і пильно вдивився в її обличчя. — То ти та дівчина? Дівчина, яка мусила жити у палаці з льоду?

— Так, — ледь чутно прошепотіла вона.

— І ти подолала весь цей шлях, щоб сюди потрапити? Так швидко?

— Мені допомогли.

Троль неспокійно роззирнувся.

— Якщо у тебе є хоч крапля здорового глузду, то ти накиваєш звідси п’ятами. Тікай, повертайся додому.

— Не можу.

Троль зітхнув. Дівчині в лице війнуло неприємним запахом, адже його подих відгонив камінням та льодом.

— Я знав, що ти мене не послухаєш. Все як завжди!

— Чи Това тут?

— Не питай — тобі ж краще буде. Тікай! Це для твого ж добра.

— То, може, ти хоча б впустиш мене? Чи можна мені поговорити з… домоправителькою? Я б хотіла влаштуватися на роботу.

Троль похитав головою.

— Хоч як мені не прикро, а я тебе через ці ворота не впущу, — він облизав губи своїм голубим язиком. — Одного разу я вже це зробив, — тихенько зізнався він. — Якщо я зроблю це знову… ну, розумієш, небагато з нас пережили лють королеви навіть один раз, — він здригнувся. — Тому мене й поставили вартовим. Так, наче хтось колись наважиться піти в наступ на кубло королеви тролів. Уся моя сім’я паленіє від сорому! Ох, яке приниження!

— Але, — завагалася дівчина, а тоді про щось згадала. — Я тобі заплачу! — вона кинула клунок на засніжену землю, і він з глухим звуком упав на твердо збитий сніг, вивертаючись навиворіт. Звідти випав золотий гребінь для чесання вовни.

Вартовий похитав головою:

— Дуже гарний, але, знаєш, увесь цей палац збудовано з золота. Якби я хотів, то відламав би собі шматок золота з підвіконня.

— Ох, — дівчина зажурилася.

— Але що це?

Вона потягнулась за другим гребенем і піднесла обидва ближче до троля, щоб він міг їх краще роздивитися.

— Це гребені. Ну, знаєш, щоб чесати вовну.

— Справді? — зацікавився троль. — А ти вмієш чесати вовну?

— Так, звичайно. Я, звісно, ніколи не користувалася саме цими гребенями, але, думаю, вовна чесатиметься так, як завжди.

— Ні, я хочу знати, чи ти вмієш це робити?

— Звісно! — дівчина збентежилася: навіть діти та телепні вміли чесати вовну.

— Ну, тоді тобі це може стати у пригоді. Я на цих жіночих штучках не дуже знаюся… Але поміж нас є такі, хто на цьому розуміється. Деякі панни шляхетного походження, якщо ти розумієш, про що я, — він підморгнув їй і вказівним пальцем торкнувся до кінчика свого носа.[11]

Серце дівчини забилося швидше:

— Королівні? Вони їй сподобаються?

— Можливо. Особливо, якщо вона побачить, як ти це робиш.

— Якщо так, то чи не міг би ти провести мене до неї?

— Ні, мені не можна впускати до палацу людей. Та якщо б ти раптом захотіла поблукати навколо палацу і почесати вовну… Її покої розташовані у західній частині замку, — кажучи це, троль нахилився над нею так низько, як тільки міг.

— Дуже тобі дякую! — сказала дівчина. Не усвідомлюючи, що робить, вона простягла свою руку у рукавиці і поклала її на руку троля. Він зніяковів і зашарівся якимось фіолетовим кольором.

— Ох, людські дівчата — то моє слабке місце, — сказав він, хитаючи головою. — Якби мій дідо досі був живий та побачив, який я став ніжний, він би з мене шкуру здер.

— Скарп-Гефіне! Що ти там знайшов?

Дівчина озирнулася і побачила, що на них насувається брила порослого мохом граніту. Вона ахнула і відскочила назад, ближче до інкрустованих воріт. Роло став на захист, але гарчати