Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Чарівний світ, Тимофій Гаврилов 📚 - Українською

Читати книгу - "Чарівний світ, Тимофій Гаврилов"

483
0
27.06.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чарівний світ" автора Тимофій Гаврилов. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 83
Перейти на сторінку:
Вітя їх не рухає. Стьопа купається, але річка не глибока, і коли Стьопа підводиться, вода сягає по пупець. Стьопин пупець випинається рожевуватою бульбашкою, мов поплавець. Стоячи на березі, Толік виглядає, як на чорно-білих фотографіях початку сторіччя. Толік ігнорує Стьопине зазивання. Стьопа пірнає, лише на одну мить, бо вода в біса холодна, й рибиною вистрибує назад. Річка постійно підмиває берег, місцями він крутіший, ніж протилежний, з землі виступає коріння кущів і дерев. Трохи нижче русло розпадається на рукави, на острівцях зеленіють чагарі, в гущавині — пташині гнізда.

Як кожний добрий господар, Стьопа оре землю, тільки не віл попереду і не кінь — Стьопа в ярмі. Леміш у землю в’їдається, зовсім не важко Стьопі, наче вата, а не земля, і не плуг, у який запряжений, і не батіг, що час до часу шмагає, хоч Бог свідок, який Стьопа загарливий. Не боляче Стьопі, душа пісню заводить і серце, мов соловейко, витьохкує, адже це Наталка, Наталочка його оперіщує, з якою ладний хоч на край світу плуганитися, всі ниви переорати. Суне Стьопа, у далеч дивиться, на мрію і щастя, що плуг на крила перетворюють. Бачиться Стьопі постать, яка назустріч птахою-перепелицею лине, і та птаха — Наталка його. Стій, — квилить Наталка розпачливо, — зупинися! Заціпенів Стьопа, до місця, на якому стояв, прикипів. Бачить Стьопа: зерня-немовля перед ним. Тут іззаду батіг хвисьнув: чого зупинився, ледащо? Чує Стьопа, зараз нога його крок уперед ступить — не володар він більше над своїм тілом. Не смій! — зойкає Наталка. Чий він, Наталко? — запитує Стьопа. Невже сам не здогадуєшся? — замість Наталки відлуння її голосом відповідає, — тільки звідки воно серед поля? Так це ти ж мене поганяла, — стрепена-ється Стьопа. Не я, — кричить Наталка, — хіба не бачиш? Озирається Стьопа — не Наталка, позаду лани до обрію тягнуться, а ними регіт невпинно котиться. Злякався Стьопа, тиждень чи й довше газету, що, мов образок йому, невідомо де зберігав — ту саму, яку щодня на ніч під голову клав, проте нічого про сни свої не розказував, може, й Наталка не кожного разу приходила. Заспокоювали ми Стьопу — та викинь ти її до біса, але Стьопа затявся, то ми й облишили.

Ми вже знайомі. Вперше Вас бачу, — задкує Толік. Толі-ку, йди сюди, — кличе Вітя. Отак стоїмо ми гуртом — Вітя, біля нього Толік, Стьопа, я. Ви до нас? — запитує Вітя. А до кого ж? — киває незнайомець. У якій справі? — продовжує Вітя, і Стьопа вперед знаком питання подається, нічого не кажучи. В тій, що й минулого разу. Якого минулого? — дивується Вітя. Торік, — каже незнайомець. Щось не пригадую, — відказує Вітя. І я, — пищить Стьопа. Толік насуплено мовчить. Хлопці, досить уже, — розгублюється незнайомець, — чого ви мене розігруєте? Ми не розігруємо, — каже Вітя. І тут мені видається, що я вже його десь бачив, цього типа, та й не такий він страшний, щоб боятися. В голові повільно і невблаганно випогоджується — промінь зринає, вісник просвітлення. Безперечно, торік. Я знаю його, — шепочу до Віті. Чуєте, він мене знає, — каже незнайомець. Він не до Вас говорить, — буркає Толік. Сливе, — пищить Стьопа. Мовчи, ідіоте, — сичить Толік. Зі Стьопиного рота й досі слова, як зерно з комбайна, си-пляться, свого часу шкільним учителем туди напхані, який примушував Стьопу старі книжки вголос читати, ні разу не поцікавившись, чи Стьопа хоч щось розуміє. Сливе, — верещить Стьопа, — щоб Толікові насолити й за ідіота, яким його перед незнайомцем обізвав, помститися. З вами не знудьгуєшся, — каже незнайомець, а єство його знай регоче. То все-таки, — нагадує Вітя, — в якій справі? Я, власне, маю справу до нього, — киває незнайомець, — якщо дозволите на хвилинку. Я розумію, що йдеться про мене, Вітя, Толік і Стьопа це також розуміють. Підеш із ним? — запитує Толік. Нас зрадиш? — пищить Стьопа. Покинеш? — питає Вітя. Нелегко воно все, особливо після того, як Юра зник і Льоня від нас пішов, щоб колишнє життя продовжити — там, де воно свого часу віражу не витримало, якщо тільки буває воно, повернення. Буває, — буркає То-лік. Різне буває, — каже Вітя. Тим часом в глибинах мого єства народжується клекіт, що перетворюється на звуки, які зливаються в щось подібне до «Не покину». І швидше, ніж до мене доходить усвідомлення, що я сказав це, мене обпікають вітання. Ми вірили в тебе, — каже Вітя. Старий, — розчулюється Толік. Молодець, — плескає мене Стьопа. Я не відберу його у вас, — заспокоює незнайомець.

Що робити? — питає Вітя. Погоджуватися, — нетерпеливиться Стьопа. Не подобається мені, — буркає Толік. Тобі ніколи не подобається, — верещить Стьопа. Заглохни, — буркає Толік. Толіку, — осмикує Вітя. Може, його нарешті спитаємо, — каже Толік. Його — це мене. Але я не знаю. Не знаю, — кажу. Хочеш, я замість тебе, — пропонує Стьопа, — мене зовсім не болить. Та не в тому річ, — заступається Вітя. Таке рішення він мусить прийняти самостійно, — пояснює Толік. Але ж від цього нам усім вигода! — кричить Стьопа. Тобі вигода, а йому терпіти, — нагадує Толік. Не тобі ж, — каже Стьопа. І не тобі, — відбуркує Толік. Я й пропоную себе, — ображається Стьопа. Кому ти потрібний, — пхекає Толік, — тебе задурно ніхто не захоче, та й скільки їх там у тебе? Не менше, ніж у тебе! Годі, — осмикує Вітя Стьопу і Толіка, потім до мене: — Що скажеш? Не знаю. Лажа, — буркає Толік. Ненадійно, — погоджується Вітя, — якщо складуться обставини, тоді ви, хлопці, розбагатієте... А як не складуться? Звиняйте, хлоп’ята, нічого не вийшло. А що, властиво, пропонується? — питає Стьопа. Тобі пропонується мовчати, — буркає Толік. Я не бачу ніякого виходу, — каже Вітя. А я бачу, — каже Толік. Тоді поясни, передусім, що таке аукціон? Торги, — каже Вітя. Базар, — буркає Толік. Я так і думав, — верещить Стьопа. То й розкажи нам, — буркає Толік. Ти розказуй, — впирається Стьопа, — в тебе краще виходить. Тобі розказуй не розказуй — результат один, — буркає Толік. Стьопо, ти ж у нас, як Хома невіруючий, — каже Вітя. Я віруючий, — протестує Стьопа. Недовірливий, —

1 ... 50 51 52 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівний світ, Тимофій Гаврилов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чарівний світ, Тимофій Гаврилов"