Читати книгу - "Кохай без правил, Ольга Манілова"

— Давай, так, Рито. — Він так сильно стискає власні щелепи, що я погладжую його по щоках. Ми намагаємося зустрітися поглядом, а потім він агресивно стягує з мене светр.

Артур поспіхом припадає до моїх губ ще раз, одночасно відтягуючи тканину ліфчика і в боки, і вниз.

Я опускаю очі на власні оголені груди, бо задоволення, що розтікається медом під шкірою, здається нереальним.

Він витягує з мого рота плутаний стогін за стогоном, не відриваючись ні на мить, поки нетерплячі пальці дражнять мої соски.

Кілька разів я долаю порив відштовхнути Артура, бо горло зводить спазмом, коли намагаюся стримати звуки, що прориваються.

Ще мить, і я накажу йому не гратися з моїми грудьми пальцями. Ще одна мить.

Але щойно я знаходжу сили для слів, Резник накидається з вологими поцілунками на мої ключиці, і метушливі губи спускаються до моїх грудей.

Тепер він смокче соски, не шкодуючи слини, погладжує і вивчає їх то болісно повільно, то по-жорсткому швидко.

Кожен його видих у мою шкіру відчувається коротким замиканням, і я готова стукнути по кошлатій голові за те, що ці тортури нестерпні.

— То жарко, то холодно, — виривається в мене, коли Артур знову припадає до мого рота і шумно в нього дихає.

— Я все зрозумів, тепер усе ясно, — розбурхано хрипить він. — Яка ти... Чому ти залишалася... невинною.

— Що? — спочатку розгублено кліпаю, а потім намагаюся рухати онімілими губами. — Що? Чому... зрозумів?

Він хитає й хитає головою. Знаходить нові незвідані ділянки на моєму обличчі, ще недоторкані його губами, і цілує кожну довго й ґрунтовно.

Я тисну м'язи його руки, намагаючись якось відповісти дотиками, і Резник видає буркітливий гортанний звук, коли я впиваюся пальцями в його бік.

— Це тому, що треба було таку красу приховувати, — його губи повертаються до одного соска і терзають його, — від усяких очей. Щоб ніхто не побачив, крім мене.

Йому вдається лизати та прихоплювати ротом мої груди з усіх боків, і гострота відчуттів перетворює чутливу шкіру на болючі відмітини, які я сама хочу негайно помацати.

Доторкнутися... щоб перевірити, чи розташовані вони дійсно на моєму тілі...

Кожен шурхіт відчувається іскрою й іноді мій мозок відрубується на мить. Немов побоюється, що моє тіло не витримає таких яскравих спалахів ейфорії, і мені ось здається, що не витримає.

— Щоб мені все дісталося. Прямо все.

— Нічого подібного, — намагаюся я промовити розбірливо і зберегти хоч видимість обурення в голосі.

Резник підіймає мене трохи вище і треться обличчям об мою шию, іноді проїжджаючи носом навіть по вуху. Від надлишку почуттів і безсилля я тягну воріт толстовки на себе, і — тільки б не порвати тканину, тільки б не розмазатися і не розмокнути знову...

— Щоб усе моїм було, — він змушує дивитися на нього, але сам іноді заплющує очі, — щоб мені тільки дісталося, мені. І це теж, — палець погладжує мою губу, коли я видихаю, — усе моїм тільки буде.

Новий засос біля вуха викликає в мене короткий, але несамовитий стогін, і Резник притискає моє тіло до стіни занадто сильно.

— Усе мені дістанеться, — без зупинки хрипить він, — Ні, не відвертайся. Рито... Будеш дивитися на мене, бо і це теж тільки моїм буде.

Я вперто відводжу голову вбік, і відчуваю як цей нахаба посміхається мені в щоку.

— Ну, нічого, — сопе він, намагаючись урвати ще поцілунок, — я понад тиждень чекав, можу ще почекати.

У мене готово дуже багато коментарів з приводу названого ним подвигу, і я б точно почала їх озвучувати, якби Резник не примудрився опуститися на коліна за одну секунду і не став би стягувати з мене джинси.

— М, ні, — чиню опір я і сама кривлюся від гучності й тону свого голосу.

— М, так, — несподівано суворо вимовляє Артур.

Я не встигаю навіть пискнути, як він чіпляє зубами резинку трусів, стягуючи їх донизу, і заривається носом у мене між ніг.

❤️❤️❤️

Увага, є ще один розділ --->