Читати книгу - "Арон, Олекса Мун (Alexa Moon)"

Арон

— Ароне, що в тебе з обличчям? — поклавши руки на живіт, який випирає, на мене дивиться Ольга.

— А що з ним? — невдоволено фиркаю та провожу рукою по обличчю. Начебто так просто можна стерти цю чортову втому, яка залягла чорними колами під очима.

— Ти наче кілограм лимонів з'їв.

— Дуже смішно! Я дивлюсь токсикоз закінчився, життя налагодилося і все? Гумор повернувся у твоє життя?

— Ну, який ти огидний, Арон Адаміді!

— Який є!

— Не поділишся, що з тобою?

А чого там? Можна й поділитись. Лише з чого почати? З того що я мало не став ґвалтівником? Чи з того, що я, можливо, став потенційним татком?

Маячня! Я блядь не вірю в це!

Ця сука спеціально так сказала, щоб зупинити мене. Щоб я не накоїв справ. А я накоїв би. Агресія витіснила здоровий глузд.

— Це все складно, Ольго. Боюся поранити твою ніжну душу! — іронізую та тягну до себе чашку чаю з м'ятою, який приємно димить. — Яніс скоро приїде? Мені треба з ними перетерти одну справу.

— Скоро. Саме час мені все розповісти, — не вгамовується вона. — Це пов'язано з… Лерою?

Підіймаю на неї очі, намагаючись зрозуміти чи не почулося мені й бачу, що не почулося. Дівчина дивиться на мене тим самим прямим поглядом, невагомо погладжуючи свій живіт. Наче на щось натякаючи.

І я ж сука не тупий осел. Промовистіше вона говорити не може. Але все одно кошу під дурня, міцніше стискаючи чайну ложку. Здається, метал зараз трісне в моїй руці, як графітовий олівець.

— Може, ти мені хочеш про щось сказати? — уточнюю про всяк випадок.

— Може й хочу. Але не знаю як ти віднесешся до цього. — Ухиляється від відповіді.

— Ну, а ти почни. А там побачимо.

— А якщо я обіцяла мовчати?

— Не ламай мені тут драму, гаразд? Кому ти блядь обіцяла? Лері?

— Лері!

— Що ти обіцяла Лері? — у кухню заходить Яніс.

Чудово. Вся родина у зборі. Зараз я вже шкодую, що допоміг цим двом відродитися з попелу довіру.

— Лера вагітна від Арона! — голосно заявляє Ольга, змушуючи нас завмерти.

На мій величезний подив Яніс дуже швидко відходить від отриманої інформації в принципі, як і я.

— Ти знав? — гаркаю на нього. — Стривай, Ольго, тобі теж зараз дістанеться. Почнемо за старшинством.

— Я так розумію для тебе теж це не новина, — каже брат. — А ти коли дізналася? — дивиться на дружину.

— Вчора вона сама мені сказала, коли просила номер перевіреного гінеколога, — щебече та.

— А коли ти дізнався? — продовжую гарчати на брата.

— Яка різниця? — відповідає він. — До речі, дякую за відновлений запис із відеореєстратора…

— Я дуже радий, що зміг виправдати у твоїх очах Олю, і що твій колишній водій годує черв'яків десь у лісовому масиві, але якщо ти не даси відповіді на поставлене запитання, слово честі, складеш йому компанію.

— Арон! — обурено дивиться на мене Ольга.

— Помовчи, люба! Бачиш, дорослі розмовляють.

— Я дізнався, коли тебе латали. Спеціально попросив не говорити Леру, що батько дитини саме ти. Радий, що вона прислухалася до моїх слів. Жаль, що в Ольги язик її тримається за зубами! — з докором дивиться на свою дружину.

— Він має право знати! Це також і його дитина!

— Все, не кричить! — відкидаю погнуту ложку на стіл. — Мені Лера сама в цьому зізналася. Вчора.

— З чого б це? — Яніс полоснув мене лютим поглядом, а в мене всередині спалахнула неконтрольовані ревнощі.

Нехай краще за своєю дружиною доглядає та відео до кінця дивиться, щоб потім не звинувачувати невинних та не виставляти на пів року з дому, матір своєї дитини.

— Чого б вона це мені розповіла? — криво посміхаюся. Підіймаюсь зі свого місця і ляскаю брата по плечах. — О,  мій любий брате. Тобі краще не знати про мої важелі тиску…

Мені самому від себе гидко, але розлютити мого вилизаного брата — це свято.

— Мені не подобається твій тон! — Яніс помітно напружується, а я навпаки. Усередині з'являється якась легкість. Місія виконана.

Хмикаю своєму власному дебілізму і вирішую, що настав час звалювати звідси. Яніс не в тому гуморі, щоб допомогти мені зі слідчим, а мені ще до Мірана треба заскочити.

— Гаразд, друзі! З вами добре, але без вас ще краще. Дякую за чай, але мені вже час.

— Куди ти зібрався? Ми ще не договорили!

— Договорили, Янісе! Тут більше немає про що розмовляти. Розбирайся зі своїми справами.

Коротко про ситуацію Яніса та Ольги. Як виявилось, жодної зради не було. Ольга сказала це навмисно. Але була інтрижка з її охоронцем, колишнім водієм Яніса. Пацан був приставлений до Ольги, щоби виконувати всі її хотіння. Возив туди-сюди. Пакети з брендовим лахміттям, наприклад, доносив до квартири та іншою хернею займався…

У цій історії винні усі. І Яніс, що не приділяв своїй дружині достатньо уваги, і Ольга що не встояла перед спокусою, і пацан, який випадково закохався в дружину свого боса. Думаю, тут можна поставити крапку. Це їхня родина — то їхні скелети. Мені б розібратися зі своїми. Як тепер бути з Лерою? Як до неї підступитися?

Поки доїжджаю до Мірана, зводжу себе хвацько. Навіть подумую, згребти Леру в оберемок й відвести до Греції. Там, на моїй батьківщині, а для неї — в чужій країні важко буде протистояти мені.

Ідучи коридором до кабінету турка, чую позаду якусь метушню. Мене це не повинно стосуватися, тут часто відбувається справжня чортівня. Я мушу вже звикнути до цього. Але ніяк не виходить… зазвичай у такі ситуації я не лізу.

Коли я чую своє ім'я, що звучить за спиною, яке ріже по вухах нелюдським криком, сіпаюся.

— Арон, стій! Будь ласка, врятуй мене! — слізно просить жіночий голос.

Обертаюся і бачу знайому дівчину з великими заплаканими очима.

— Заткнися! Зовсім дах підтікає? — гарчить Кабан.

— Ми знайомі! Я – Вета! Ти приходив до Валерії у квітковий. — Мала починає стрибати, визираючи з-за плеча Кабана, привертаючи мою увагу. І домагається свого, таки.

— С-сука! — розвертаюся всім корпусом до неї й невдоволено стиснувши губи, дивлюся на це непорозуміння.