Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Воїн-1. Незвідані світи, Олег Говда 📚 - Українською

Читати книгу - "Воїн-1. Незвідані світи, Олег Говда"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Воїн-1. Незвідані світи" автора Олег Говда. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 82
Перейти на сторінку:

Зовсім зголоднів у озброєних лавах чи що? Адже ніколи раніше зайвою ніжністю не страждав. Ніч чарівниця — це чудово, але вранці, даруйте панночко — у кожного своє життя. Так що карета біля ганку. Телефончик, якщо хочеш, залиши. Здзвонимося… може.

«Угу, — впхало своїх п'ять копійок друге «Я». — Що має робити вранці порядний чоловік? Правильно. Голитися, чистити зуби і йти додому…»

«Відчепись, пошляк!..»

А Листиця прямо розцвіла вся. Як мало, виявляється, дівчині потрібно для щастя, після кількох років самотності та передчасного (гм, а що буває і своєчасне?) вдівства. Лише знати — що це майбутнє в неї ще буде! Чи вже є? Як правильно сказати?

Поки я міркував над цією філософсько-стилістичною дилемою, зголоднілий живіт вирішив, що словами ситий не будеш. Про що не проминув тут же й повідомити гучним бурчанням.

— Зараз, — стрепенулась господинька. — Я швидко…

— Сідай до столу, Владе, — як у себе в хаті запросив Ярополк. — Тут бринза залишилася, млинців ціла гірка. Пара яблук, ось... Ще в росі... Я в саду підібрав. Замори хробака, та й давай про справу поговоримо. Не тягни, га? Скільки можна навколо Миколи ходити?

Як мені хотілося викласти цим двом, по суті, найближчим тут людям, всю правду. Про себе, про свій світ. А потім поділитися планами та сумнівами. Справжніми! Але саме цього й не можна було робити, у жодному разі. І не того я боявся, що вони мені не повірять. Просто, для здійснення задуманого, мені потрібна була не проста довіра, а справжня віра. І таку вагу особі підставного Владислава Твердилича, в очах ветерана імперського легіону, могло надати лише звання десятника «Чорних пантер». Решта досягнень, особливо з іншого світу, було б порожнім звуком, і на авторитет не працювало.

  Я підійшов до столу. Взяв глечик. Порожній… Поставив назад. Відібрав у Титича початий кухоль і допив у два ковтки, навіть не розібравши, що саме в ньому хлюпалося. Потім загорнув шматок сиру відразу в два млинці і вказав старості на двері.

— Якщо ти мене таки підняв і не відстаєш, то ходімо, на сторожову вежу подивимося. Там, заразом, і поговоримо. Щоб час даремно не гаяти. А ти, Листице, не поспішай... Готуй спокійно. До обіду повернусь. До речі, тобі по господарству не потрібна допомога?

— Про це не турбуйся, Владе Твердиличу, — усміхнулася дівчина. — Наш староста одразу призначив мені на допомогу парочку дівчат і юнака. Але, тут і окрім них, майже всі безбатченки крутяться. Особливо ті, що про ратні подвиги мріють. Вони тебе поки ще соромляться і на очі не показуються. Але дай час — пройти не дадуть. У науку проситись стануть. І віником не відженеш…

— Поживемо, побачимо, — я багатозначно знизав плечима, оскільки про такий аспект ще й не думав. — Чому ні? Комусь же їх вчити треба?

— Теж правда, — Ярополк поліз із-за столу.

Він, напевно, вирішив, що я не хочу розмовляти при жінці. Оскільки вони, як прийнято вважати, жодних таємниць, крім власного року народження, зберігати не вміють. Та й нехай думає що хоче, на кінцевий результат це не впливає.

— А ти, красуне, і справді, не поспішай. Від кохання, та поспіху, знаєш, що трапляється? — староста трохи почекав і додав. — Якщо ти про дітей подумала, то теж не помилилася. Тільки я мав на увазі їжу. Вона від цієї справи, завжди або недоварена, або пересолена.

— Дядьку Ярополку, а тобі не доводилося чути історії про молоду господиню, в якої все з рук валиться, коли їй заважають? — Листиця, що трохи зарум’янилася, повернулася до старости і взялася в боки. — А одному, нещасливому гостю, ця нездара примудрилася навіть у чоло сковородою заїхати чи ошпарити… Не пам'ятаю точно.

— Як же, як же… — посміхнувся Титич, поквапно задкуючи до дверей. — Доводилося. Тому і йду вже... — а на порозі ще обернувся і додав тихо, але так, щоб і я почув. — Радий за тебе, дівко, ох як радий. Геть, як за власну доньку, котрої мені не дав Бог. Будь собі щаслива, красуне. І... не підведи громаду.

1 ... 50 51 52 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Воїн-1. Незвідані світи, Олег Говда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Воїн-1. Незвідані світи, Олег Говда"