Читати книгу - "Наречені на свята, Лана Кохана"

Розділ 11. Дурнувата традиція

Тіло нило й боліло, шкіра рясніла гематомами. Перший день вакацій у Горчуків добігав кінця, а я лежала на Тимошевому ліжку, повільно й охайно затягуючи черговий королівський вузол.

Пришпилила два готові вузлики булавкою до твердої велюрової подушки, розклала червоний і зелений шнурки навхрест, а тоді повторила знову: перший шнурок іде на другий, другий — на третій, третій — на четвертий, а четвертий протягується між першим і другим. Булавку прибираємо, вузлик затягуємо — ліпота!

Я намацала на приліжковій тумбі пенал для рукоділля, який продавався під виглядом косметички, дістала звідти дротик і встромила його в уже сплетені вузлики. Кусачками обрізала кінчик, що стирчав із плетеного боку, і вчетверте пришпилила основу для майбутнього льодяника булавкою.

Наступний вузол майструвала навколо дротика: червоний іде на зелений, зелений — на червоний, інший червоний — на інший зелений, і один між ними. Булавку прибираємо, вузлик затягуємо — повторюємо.

Основа іграшки була майже готова, коли в кімнату зайшов Тиміш.

— Тебе стукати не вчили?

— У власну спальню? Ні.

Він стягнув світло-оливкове худі через голову й підтягнув футболку на місце.

— На ці свята кімната не тільки твоя, тож зроби ласку! — Я промовисто обчикрижила зайвий шматочок дроту кусачками.

Тонким шнуром обв'язала низ плетіння, ножицями обрізала зайві ниточки шнурів і полізла у пенал за щіточкою, якою планувала розпушити «хвостик» льодяника.

— Що ти робиш? — зазирнув за огорожу з моїх колінок Тиміш.

— Ялинкові прикраси. Цій залишилося придати форму й причепити догори гачок.

Тиміш вигнув брову:

— Боюся навіть питати, що саме ти хочеш повісити на нашу ялинку, Лапко!

Я не одразу докумекала, про що він, а коли докумекала, цикнула:

— У кого що болить, Горчуку!

— Як комусь може боліти посох? — показово здивувався він.

Ну так, ну так. Удамо, наче я сама додала підтексту його словам.

Зігнутим, льодяник дійсно міг зійти за посох, тому я взяла його в праву руку й урочисто вказала на Тимоша:

— Нарікаю тебе Блудом [1]! — А тоді подалася вперед: — І щоб очі мої тебе…

Він розстібнув ремінь на джинсах.

— …не бачили.

Останні два слова злетіли з губ із якимось недоречним придиханням. Тиміш пустотливо всміхнувся, стягуючи джинси додолу.

— Коли я вже Блуд, люба, то радо заведу тебе поглибше в лісові хащі, — переступив через джинси він і хитро зиркнув на мене: — Залишу таку вроду собі.

— А мене не можна, — теж осміхнулась я. — Я первачка.

— Ха! А тобі відомо, що як дитина в родині одна, то це правило її не обходить?

— Але є ще Тоня. — Я виставила льодяник замість вказівного пальця.

— Це за умови, що єдинокровні сестри рахуються.

— О, ну авжеж рахуються! Я повинна мати якийсь зиск із того, що маю Тоню. Нехай це хоча б захистить мене від ваших наворотів, пане Водило-Манило.

Однак іронія в тому, що якраз через Тоню наші з Тимошем вдавані стосунки повинні тривати довше зимових свят. А через спроби використати її, щоб виплутатися з загравань із Тимошем, я втратила пильність: незчулася, як Горчук уже сидів голий — ну добре, майже голий: у трусах — на краєчку (не такого вже й великого) ліжка.

Я уважно слідкувала за тим, як він знімає й згортає шкарпетки в ідеальні трикутнички, так само старанно складає футболку, джинси й худі, а тоді встає й кладе все це в кошик для брудної білизни.

І от він знову переді мною в одних боксерах. Закинув рушник через плече й насуплено вивчає щось у телефоні, даючи мені надто багато часу на розглядання його довгастої статури… і ледь помітного рубця під лівим ребром.

— Збо-чен-ка, — прошепотів Тиміш, не відриваючи очей від екрана.

Я спалахнула. Перевела погляд на льодяник і прийнялася потягувати ниточки «хвостика». Тиміш поклав смартфон на тумбу коло свого боку ліжка.

— Я йду в душ, — повідомив.

— Іди. — Я продовжувала зосереджено вдавати, ніби щось роблю. 

— Ти не хочеш?

Я форкнула.

— Питаю, бо гаряча вода в бойлері кінечна, — потішався він.

Засранець точно знав, що я згадала наш перший секс у душевій.

— Усе таки я джентльмен, можу й пропустити.

Я пожбурила в нього клубочком шнурків.

Примітки:

[1] Лісний дух української мітології, що має веселу вдачу.