Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Тихий американець. Наш резидент у Гавані 📚 - Українською

Читати книгу - "Тихий американець. Наш резидент у Гавані"

1 208
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тихий американець. Наш резидент у Гавані" автора Грем Грін. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 121
Перейти на сторінку:
нам витягли Пайлів труп, наче тацю з кубиками льоду.

— Значить, ви не їдете в Англію?— спитав він.

— А ви вже довідалися?

— Так.

Я простягнув йому склянку віскі — нехай бачить, що моя рука не тремтить, що я спокійний.

— Віго, поясніть мені, чому ви вирішили, що я причетний до вбивства Пайла? І задля чого, по-вашому? Щоб повернути Фуонг? Чи, може, вважаєте, що я помстився за те, що втратив її?

— Ні. Я не такий дурний. Ніхто не бере собі на згадку книжок свого ворога. Онде вона у вас на полиці: «Роль Заходу». Хто такий цей Йорк Гардінг?

— Він і є та людина, яку ви розшукуєте, Віго. Він убив Пайла — з далекого прицілу.

— Не розумію.

— Він журналіст вищого рангу — їх називають дипломатичними оглядачами. Він вигадує яку-небудь ідею, а потім штучно підганяє під неї факти. Пайл прибув сюди з головою, напакованою ідеями Йорка Гардінга. Гардінг якось заїжджав сюди на тиждень по дорозі з Бангкока до Токіо. І Пайл став на хибний шлях: узявся втілювати Гардінгові ідеї в життя. Гардінг писав про «третю силу». Пайл організував її — знайшов дрібного, паскудного бандита з двома тисячами солдатів і парою приручених тигрів. Пайл встряв не в свою справу.

— А з вами такого не трапляється?

— Намагаюсь, щоб не траплялося.

— Але вам це не вдається, Фаулере.

Я чомусь згадав капітана Труєна і ту ніч у хайфонській курильні опіуму; здавалося, відтоді минуло багато років. Як він тоді сказав? Що всі ми рано чи пізно втручаємося в що-небудь у хвилини збудження.

— З вас був би чудовий священик, Віго, — сказав я. — У вас є щось таке, що будить бажання сповідатися... коли тільки є в чому сповідатися.

— Мене ніколи не приваблювала роль сповідника.

— Але ж вам доводилося вислухувати зізнання?

— Час від часу.

— Напевне, тому, що ваша робота, як і робота священика, навчила вас не жахатися, а, навпаки, співчувати. «Мосьє Флік[62], я повинен щиро розказати вам, чому я розчерепив голову цій бабусі». — «Гаразд, Гюставе, сідай і розповідай про все до ладу».

— У вас багата фантазія. А ви чому не п’єте, Фаулере?

— Злочинцеві небезпечно пити з офіцером поліції.

— Я ніколи не казав, що ви злочинець.

— А якщо алкоголь розв’яже мені язика і я захочу покаятись? Адже у вашій професії не заведено зберігати тайну сповіді.

— Той, хто сповідається, рідко думає про тайну сповіді, навіть тоді, коли він відкриває душу перед священиком. Сповідаються з інших міркувань.

— Щоб очиститися?

— Не завжди. Іноді людині хочеться подивитись на себе збоку. А іноді людина просто стомлюється від власної брехні. Ви — не злочинець, Фаулере, але я хотів би знати, чому ви мені збрехали. Адже ви бачилися з Пайлом того вечора, коли він загинув.

— Які ви маєте підстави так вважати?

— Мені й на хвилину не спадало на думку, що ви вбили його. Навряд, щоб ви скористалися для цього іржавим багнетом.

— Іржавим?

— Це подробиці, про які ми дізналися після розтину трупа. Але, як я вже вам казав, не це була причина його смерті. Він захлинувся у твані Дакоу. — Віго простягнув склянку, щоб я налив йому ще віскі. — Давайте тепер пригадаємо. Ви заходили випити у «Континенталь» за десять хвилин по шостій?

— Так.

— А за чверть до сьомої ви розмовляли з якимось журналістом біля входу в «Мажестік»?

— Розмовляв, з Вілкінсом. Усе це я вже розповідав вам, Віго. Тієї ж таки ночі.

— Пам’ятаю. Я вже перевірив. Дивно, як ви пам’ятаєте все до найменших подробиць.

— Я репортер, Віго.

— Можливо, час і не зовсім збігається, але хто ж може закинути вам, що ви вигадали хвилин десять в одному місці і хвилин п’ятнадцять — у другому? Звідки вам було знати, що ті хвилини можуть відіграти якусь роль? Звичайно, було б підозріліше, якби все виявилось абсолютно точним.

— А хіба це не точно?

— Не зовсім. Було п’ять хвилин до сьомої, коли ви розмовляли з Вілкінсом.

— Десять хвилин різниці.

— Авжеж. Про це я й кажу. І годинник вибив рівно шість, коли ви прийшли в «Континенталь».

— Мій годинник завжди поспішає, — сказав я. — Котра зараз година?

— Вісім хвилин на одинадцяту.

— А на моєму вісімнадцять хвилин. Погляньте.

Він навіть не повернув голови в мій бік і сказав:

— В такому разі час, коли, з ваших слів, ви розмовляли з Вілкінсом, не збігається аж на двадцять п’ять хвилин. І це за вашим годинником. А це вже чимала неточність, правда ж?

— Можливо, я в думці вніс поправку. А може, того дня поставив годинник правильно. Іноді я це роблю.

— Цікаво те... — сказав Віго. — Підлийте трошки содової, надто міцне... Цікаво те, що ви зовсім не гніваєтесь на мене. Не зовсім приємно, коли тебе допитують, як я вас зараз.

— А мене це захоплює, як детективний роман. І, врешті, ви знаєте, що не я вбив Пайла, — ви самі так сказали.

— Я знаю; ви не були присутні при його вбивстві.

— Не розумію, що ви намагаєтеся довести, наголошуючи, ніби я був на десять хвилин пізніше тут і на п’ять — там?

— Це дає маленький запас, — відповів Віго, — запас вільного часу.

— Для чого?

— Щоб Пайл міг прийти і побачитися з вами.

— Чому вам так хочеться це довести?

— Через собаку, — сказав Віго.

— І твань на його лапах?

— На лапах не було твані. Був цемент. Бачите, того вечора собака, ідучи за Пайлом, ступив десь у мокрий цемент. Я пригадав, що на першому поверсі вашого будинку працюють будівельники, — вони й зараз там. Я щойно проходив повз них, коли йшов до вас. У цій країні завжди пізно кінчають роботу.

— А ви знаєте, скільки будинків тепер ремонтується? І скрізь є будівельники і мокрий цемент. Хто-небудь з будівельників помітив собаку?

— Я, звичайно, спитав у них про це. Але якби вони навіть його й помітили, то все одно не сказали б. Я ж із поліції.

Він замовк і відкинувся в кріслі, втупивши очі в свою склянку. Здавалося, він раптом розглядів зв’язок подій і був зараз думками десь далеко звідси.

1 ... 51 52 53 ... 121
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тихий американець. Наш резидент у Гавані», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Тихий американець. Наш резидент у Гавані» жанру - 💙 Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Тихий американець. Наш резидент у Гавані"