Читати книгу - "Пограємо в любов, Зоя Лістрова"

Хороший який, замишляє невідомо що, фотографії з давно задуманою метою зробив. Думає все передбачив. А я ось витримаю і поки він у домі, він не насолодиться нашою сваркою.

Вечеря пройшла майже в тиші. Нікому сьогодні не хотілося розмовляти. Клим хвилювався, і в нього були причини. Я зрозуміло теж. Чому інші мовчали, мені байдуже. Після вечері трохи посидівши Тетяна Вікторівна сказала, що її тягне на сон та пішла. Значить, гад Клим чи Ліда їй знову щось підсипали, а я не встежила. А якщо вони й нам підсипали? По мені пройшли мурашки.

- Германе, ходімо зробиш мені укол, вже час.

- Я!

- А хто мені минулого разу робив.

Ось ідіот, нічого не розуміє, коли блакитні величезні очі на нього дивляться.

- А, ну так, пішли.

- Я можу зробити, - невинним голоском запропонувала Ліда.

- Дякую, я це довіряю тільки чоловікові.

 Я взяла з кухні пляшку води. Від думки, що нам теж підсипали снодійне, мені ставало не по собі. Як тільки ми піднялися до себе я побігла до туалету, і вклавши пальці все вирвала, потім напилась води і знову зробила теж.

- Лізо, що з тобою?

- Тепер ти роби те що я, та бігом. Нам могли, як і твоїй мамі підсипати снодійне.

- Що ти вигадуєш?

- Тоді спи, я все сама зроблю, впораюся і без тебе.

- А якщо він нам не підсипав снодійне?

- Германе, можеш перевірити. Добрих тобі снів.

- Добре добре. Ось прийшло ж тобі таке на думку.